Акваріумні риби Африки

Західну й центральну частину материка займають екваторіальні вологі ліси. Клімат Екваторіальної Африки, як і на всій низькоширотній смузі земної кулі, відзначається сталістю. День у день повторюються безхмарний ранок, удень збираються купчасті хмари, які після обіду проливаються зливами з грозою; прикрашена темними перисти- ми хмарами вечірня зоря всіх відтінків — від жовтого до багряного. Води з дощами випадає більше, ніж випаровується, тому тут вічнозелені ліси, багато річок, річечок і струмків, між якими розкидані болота, не- г.еликі ставки, просто ями з водою, калюжі. Тут, на Східно-Африканському плоскогір'ї, починається мо- гутня річка Ніл, з численних приток черпає силу повноводна Конго.
У насиченій киснем, але прохолодній для теплого клімату — 22... 24 °С — і бідній на органічні речовини воді річок, тваринний і рослинний світ переважно бідний. Це по- яснюється тим, що тут кам'янисте дно, недостатня кількість кормових організмів і сильна течія. Щоб не загубити одне одного хоча б під час розмноження, самець маленької кнерії змушений присмоктуватися до самки спеціальними присосками, які утворилися у нього на зябрових кришках. Внутрішня поверхня присоска рельєфна і допомагає рибі міцніше  триматися. Якби не було цього, молочко й ікру бурхливий потік вмить розкидав би в різні боки і ікра залишилася б незаплідненою.
Трохи нижче течія сповільнюється, численні при токи збільшують річку. Води болотистих приток мають коричневе забарвлення. Твердість води не перевищує 1—2°. Дно вкриває товстий шар мулу й напівгнилого листя. Такі річки називають «чорними». Вода в них буває іноді настільки кисла, що риби й рослини уникають її, і тільки після повені на мулі на короткий час з'являються зелені паростки.
Є і «білі» річки. Вони протікають по місцевостях з глинистим грунтом, вимивають з нього часточки й стають каламутними жовтими, червонуватими або білувато-сірими. Твердість води в них від 0 до 3—4°. Через забрудненість такі річки також малонаселені.
У середній течії річки багато найпростіших, веслоногих рачків, комах, а також риб, земноводних, водо- плавних птахів і звірів. Рослинність на болотистих берегах підходить до самої води, схилені гілки дерев нависають над водою. Серед риб переважають добрі плавці. Це представники родин харацинових і цихлових. Чимало в річках і барбусів. На дні живуть соми. Під затопленими стовбурами дерев стоять головою до течії зграї плоских риб-ножів, примарами пропливають африканські скляні соми.
На піщаних плесах Конго живе тетраодон міурус. Ця риба-куля до самих очей заривається в грунт. Жовто- коричнева з темними крапками шкіра непомітна на та- кому фоні. Тіло кутасте, роздувається слабо. Смугасті риби-кулі фахаки поширені в Африці на великій тери- торії — від витоків Нілу до Гвінейської затоки. Живуть вони в прісній і в морській воді. Утворюють велику кіль- кість підвидів і місцевих форм. Фахаки з озера Рудольф мають довжину до 6 см, тоді як звичайно риби цього виду бувають завдовжки до 40 см.   Багато дрібних яскраво забарвлених риб населяє щільно зарослі річкові затоки, стариці й озера. Основну масу рослин становлять водопериця, роголисник, валіс- нерія, водяна папороть, елодея. На поверхні плавають ричія, пістія і ряска.
Уздовж заболочених берегів і в дельтах річок утворюються суцільні поля німфеї. Є чимало їх видів. По- ширені вони повсюди в Євразії, Африці й Америці. В нашій країні один з видів німфеї називають лататтям білим. Виведено десятки кольорових сортів німфей для розведення в декоративних ставках. Квітки їх можуть мати жовте, рожеве, яскраво-червоне, блакитне або блідо-фіолетове забарвлення. В акваріумах набула по- ширення німфея строката. Залежно від освітлення її тонке, хвилясте по краях підводне листя змінює колір від зеленого до зеленувато-фіолетового. По всій лист- ковій пластинці розкидані червонуваті або коричню- вато-фіолетові плями. Нижній бік листка рожево-фіо- летовий. Листки червоної німфеї забарвлені в багряний колір. Квітки тропічної німфеї розкриваються опівночі. Щоб німфея не давала плаваючого листя, яке затуля- тиме світло іншим рослинам, її не висаджують у над- мірно освітлених частинах акваріумів.
На відміну від нашого латаття, акваріумні німфеї не мають товстого повзучого кореневища, а утворюють бульбу. Розмножуються бічними пагонами. У живород- ної німфеї молоді рослини нерідко вже з квітками проростають на плаваючому листку старого куща.
По всій Африці в тінистих лісових водоймах ростуть кущики папороті больбітис. Ажурні, наче вирізьблені, темно-зелені листки цієї папороті відходять від повзу- чого кореневища. Корені в грунт не занурюються, але з часом можуть закріпитися на поверхні підводних предметів. Висота рослини до ЗО см. В акваріумі вона розмножується поділом кореневища.
Використовуються в акваріумах і анубіаси — невеликі болотяні рослини з цупкими глянцевими листками яйцевидної й овальної форми. Жовте суцвіття анубіаса огорнуте білою пелюст- кою. Анубіаси ростуть уздовж самого урізу води. Листки їхні залиша- ються на повітрі, а корені занурені в м'який грунт. Під водою анубіаси ростуть повільно.
Верхній шар стоячої води нагрівається до 26...30 °С. Над водою літають хмари комарів, а у воді жи- вуть їхні личинки й лялечки. їх збирають широким ротом риби- метелики. Швидкими сильними коливаннями видовжених променів хвостового плавця вони розганяють- ся, вистрибують з води і, розчепіривши величезні грудні плавці, про- літають по два-три метри, женучись за комахами. Здобич збивається і бризками води, що утворюються під час стрибків риб.
Біля дна між стеблами рослин і плавають неолебіаси з підряду харациновидних. Зовні риби схожі на маленьких линків. Завдовжки во- ни 3,5 см. Спина оливково-коричне- ва, боки самця коричнювато-черво- ні, ближче до черевця — жовтуваті. Вздовж тіла проходить темна смуга, обмежена зверху золотистою лінією. На основі хвостового плавця є темна цятка. Анальний плавець червоний з вузькою темною облямівкою. Че- ревні плавці також червоні, грудні — прозорі, безколірні. Хвостовий і прямокутний високий спинний плавець кремові. Самки неолебіасів забарвлені менш виразно. Маленький жировий плавець позаду спинного, характерний для більшості харацино- видних риб, у неолебіасів відсутній. Рот у них маленький, міститься на кінці голови, тому їжу їм треба під- бирати невелику за розміром. Температура в акваріумі повинна бути 20...24 °С. Розмножуються так само, як південноамериканські харациновидні.
1
1

І Видовжені, строкаті, хижі фаго — також представники харациновидних риб. У заростях рослин вони полюють на пуголовків, мальків. Вночі фаго змінюють численні ктенопоми — африканські лабіринтові риби.
Крім лабіринтових, ряд окунеподібних широко представлений в африканських водоймах цихловими, або цихлідами. Вони схожі на лабіринтових, але тіло у Них трохи масивніше. Цихліди уникають сильної течії та боліт. Багато видів зустрічається в солонуватих водах узбережних водойм і в гирлах річок.
За поведінкою цихлові риби — територіальні. Кожний самець, зрідка і самка, займає певну ділянку серед густих заростей чи біля корча або щілину між камінням, їжу добувають на дні. Риби завдовжки понад 5—6 см полюють за мальками. Найбільші африканські цихліди — ти
ляпії — викопують і поїдають водяні рос- лини.
В акваріумі цихлід краще утримувати в не дуже свіжій, але і не в старій воді. 1/5—1/4 води раз на два тижні замінюють на відстояну водопровідну. На дно акваріума кладуть горщики, корчі, кам'яні нірки. Рослини розміщують так, щоб згодом утворилися зарості. У сутичках за схованки визначається ватажок — власник найбільшої ділянки. Годують риб різноманітним живим кормом, рослиноїдним додають рослинну їжу. Риби часто і охоче риються в грунті. Тому чистоту води можуть забезпечити тільки фільтри.
У лісових ставках південної Нігерії живуть цихліди- папуги. Тіло цих риб видовжене. Самець жовтувато- коричневий з блакитним або фіолетовим відтінком. Вздовж тіла і ромбовидного хвостового плавця проходить чорна смуга. На боці, біля анального плавця, є пур- пурна пляма. Довгий спинний плавець темно-сірий з сріблястим або золотистим верхнім краєм, у деяких риб з плямами. Нижня частина хвостового плавця сіра, верхня — рожева, іноді з кількома плямами. Черевні та анальні плавці блакитні. Довжина тіла самців до 9 см. Тіло самки вище, повніше. Черевце повніше, округле, пурпурне. Золотиста смуга на спинному плавці ширша, з однією-двома темними плямами в задній частині. Зяброві кришки фіолетові, блискучі. Довжина тіла до 7 см. В усіх цихлід, залежно від стану риби, умов життя, часу доби, присутності ватажка або особи протилежної статі забарвлення змінюється. Перелякані або відпочи- ваючі папуги знебарвлюються, бліду поздовжню смугу перетинає кілька поперечних.
Тримати папуг краще зграєю в акваріумі об'ємом не менше як на 40—60 л. Температура води повинна бути 22...24 °С, твердість до 10°. Для розмноження папуг воду частково пом'якшують, нагрівають до 26... 28 °С. Пару риб краще помістити в окремий акваріум з квітковим горщиком. Знизу або збоку в горщику роблять отвір, у який могли б запливати дорослі риби. У природних умовах перед розмноженням риби вири- вають під каменем або корчем нірку. Акваріумні риби ретельно оглядають і чистять горщик. Такий ритуал для пари просто необхідний. У цей час остаточно виявляється їх готовність до нересту, закінчуються останні перебудови в організмі. Тому надто чисте не- рестовище може зашкодити успішному нересту, а спільне розчищення закиданого піском отвору в горщику зміцнить відносини між самцем і самкою.
1

Після нересту всередині горщика залишається 120 червонуватих ікринок. Усі цихліди турбуються про по- томство. Папуги обмахують ікру плавцями, скльовують вражені бактеріями ікринки. Через три дні з'являються личинки, які повисають на стінках горщика. Через п'ять днів вони стають мальками, плавають, живляться дріб- ним кормом — інфузоріями, личинками артемії, «живим пилом». Дорослі риби ще тривалий час догля- дають своїх мальків. Удень маленькі папуги плавають поблизу дорослої риби, поїдають дрібну живу їжу. Якщо сімейка перепливає з місця на місце, то всі ма- лята тримаються групкою позаду дорослої риби так, щоб бачити її під певним кутом, тобто, чим більша риба, тим далі від неї тримаються мальки. Якщо це необхідно, дорослі риби перетирають їжу для мальків, подрібнюють черв'яків, личинок, комах. Скільки по- винен тривати догляд за молоддю, мальки визначають самі, виділяючи в воду пахучі речовини. Відчуваючи цей запах, папуги кидаються на непроханих гостей, не відпливають далеко від потомства.
Не меншу турботу про потомство виявляють і поширені в Екваторіальній Африці хроміси-красе- н і. Дорослих риб краще утримувати парами: в загальному акваріумі вони затівають смертельні бійки з риба- ми свого виду та іншими. Хроміси-красені у природних умовах бувають завдовжки 10 см, в акваріумах — удвічі менші. Риби завдовжки 7 см можуть розмножуватися.
Незважаючи на непомірну агресивність, багато лю- бителів утримують цих риб завдяки їх дуже красивому забарвленню. Тіло їх багряно-червоне. На плавцях зеленувато-блакитні сяючі крапки. На зябровій кришці, посередині тіла і біля хвостового плавця є по чорній плямі в оправі блакитних полисків. У самок передня частина тіла більш золотиста.
1

Спілкуються дорослі цихліди з мальками за допомо- гою рухів плавців, різноманітних поз тіла. Особливо добре це помітно у яскравих хромісів-красенів. Так мальки збираються під самкою у виритій на дні западині, коли вона швидко смикає спинним плавцем, то опускаючи, то розкриваючи його. Блакитні полиски при цьому зникають і знову спалахують. Мальків, які не помітили сигналу самки, підбирає батько. Оглядаючи кожний закуток своєї території, риба розшукує малят і забирає їх у свій просторий рот. При цьому у мальків рефлективно стискується плавальний міхур, вони стають важчими за воду і нерухомо лежать у роті. Так само нерухомо вони лежать і в гнізді.
І все-таки, як би не турбувалися цихліди про своє потомство, вони з'їдають частину його після закінчення періоду догляду. Це просто необхідно в природі ДЛЯ збереження виду. Полювати на власну молодь — це єдиний спосіб вижити в замкнутій водоймі, властивий не тільки для цихлід. Адже мальки живляться мікро- скопічною тваринною і рослинною їжею, якою дорослі риби живитися не можуть.
Тизій Ансоргея називають п'ятиплямистими, або шаховими, цихлідами. Зустрічаються вони в пріс- них та солонуватих водоймах усіх типів на території від Ліберії до Нігерії. Тіло їх завдовжки до 13 см (зви- чайно близько 10 см). При неяскравому освітленні має колір морської хвилі. Черевце в самки рожеве, у самця червоне. На зябрових кришках є синьо-зелена пляма з червоною облямівкою, вздовж боку тіла проходить темна смуга, яка сполучає п'ять чорних плям. На м'яких частинах непарних плавців чергуються світлі і темні плямки. Черевні плавці дуже довгі, перші промені їх вугільно-чорні. Риби відкладають у печерки або нірки до 1000 ікринок, розвиток яких триває 2—3 дні.
Багато африканських цихлід мають інший спосіб нересту: вони виношують ікру в роті. Так робить чорно- горлий хроміс (хаплохроміс Буртона), пельматохроміси.
Пельматохроміс Гюнтера зустрічається у водоймах від Гани до Камеруна. Самці завдовжки 20 см (у неволі — близько 10). Самки дрібніші. Тіло риб високе, голова ве- лика. Забарвлення самця сірувато- коричневе. Від зябрової кришки до хвостового плавця тягнуться три темні смуги. Зяброві кришки з бла- китним металічним блиском. Грудні плавці також блакитні, інші плавці сірі. Спинний плавець з яскраво- червоною облямівкою, хвостовий — з яскраво-блакитними рисочками. Забарвлення самки яскравіше. Тіло коричнювате, на черевці велика яскраво-червона пляма. Зяброві кришки жовті з блакитним відтін- ком. Грудні плавці червонувато- блакитні, решта — сірі, хвостовий злегка блакитний. Верхня третина спинного плавця золотиста, по плав- цю розкидані виразні чорні крапки.
1
1

Пельматохроміси Гюнтера агресивні до інших риб, особливо під час нересту. їх можна утримувати з миролюбними великими цихліда- ми і барбусами. Вода повинна бу- ти такою, як для всіх риб еквато- ріальної Африки: пом'якшена, не дуже свіжа.
Готуючись до нересту, риби своїми товстими губами очищають плескатий камінь і відкладають на нього 150—200 жовтувато-сірих ікринок. Після запліднення і самець, і самка забирають ікру в рот. Шкіра на нижній щелепі розтягується утворюючи прозорий мішок. Крізь шкіру видно, як риба весь час перемішує ікринки, забезпечуючи до них доступ кисню, зчищає мікроорганізми з їх оболонки. Якщо ікру інкубує лише один з батьків, дру- гого слід висадити з нерестовища, бо риба намагається відібрати ікру собі. При сумісному виношуванні ікри під час живлення пельматохроміси Гюнтера пере- дають ікру один одному. При температурі 26...28 °С з ікри через три дні з'являються мальки. На деся- тий день батьки вже не можуть утримати їх у роті, і мальки розпливаються в пошуках їжі. Дорослі риби допомагають їм знайти в грунті личинок комах, черв'яків, пережовують їх і випльовують малькам. Ще через 3—4 дні батьків рекомендується відсадити. Мо- лодь починає самостійно живитися.
У самця чорногорлого хромісана анально- му плавці є округлі жовті плями, які нагадують ікринки. Це так звані релізери. Призначення їх таке: під час не- ресту риби не відкладають ікру на предмети і не запліднюють її у товщі води: самка відразу підбирає великі ікринки і запліднює їх молоками в роті. Жовті плями на анальному плавці привертають увагу самки.
Чорногорлі хроміси поширені на території від вер- хів'я Нілу до озер Чад і Танганьїка, у вологих лісах Центральної Африки. Довжина тіла самця 12 см, сам- ки — 8 см. Забарвлення жовтувате або зеленувато-сіре з блідим блакитним блиском і кількома поперечними смугами. Передня частина тіла, спинний і хвостовий плавці вкриті візерунком з червонуватих плям. Губи товсті. Голова велика з сильним металічним (синім) блиском. По боках голови, навкіс крізь око, проходить чорна смужка. Ще дві чорні смужки є на лобі. Низ голови самця вугільно-чорний. Спинний і анальний плавці мають загострені верхівки.
Живляться чорногорлі хроміси будь-якими живими організмами. Вони спокійні і миролюбні, але під час нересту стають агресивними. Мальки виходять з рота через 12 днів, і самка ще кілька днів охороняє їх.
Порівнюючи кількість ікри у різних видів риб, можна помітити, що чим менше дбають вони про своє потомство, тим більше ікри відкладають. Ктенопоми, наприклад, також належать до лабіринтових, але гнізд не будують. Ікринки, які підтримуються великою жировою краплею, пливуть на поверхні за течією, розсіюються вітром і хвилями. Ікра гине, потрапляючи в несприятливі умови, її поїдають птахи, земноводні і комахи. Риби за один нерест викидають десятки тисяч ікринок. І це далеко не межа. Багато видів морських риб, що живуть у відкритому океані, відкладають десят- ки мільйонів ікринок. До зрілого віку доживають лічені одиниці риб, решта гине з різних причин. У риб, які турбуються про своє потомство, кількість ікри знач- но менша.
Коли батьки або один з них виношує ікру в роті, то вона практично не гине. З неї виходять всі личинки. Так, у пельматохромісів Гюнтера 150—200 ікринок, а у чорногорлого хроміса 80. Проте зростає маса окремої ікринки, її розмір. Ікра чорногорлих хромісів, наприклад, 5 мм у діаметрі. Личинки мають для свого роз- витку великі запаси поживних речовин.
Розгалужена річкова система утворює з часом чис- ленні затоки, стариці, відрізані від річки частини русла. Старі водойми починають замулюватися, заростати і перетворюватися на болота. Кожна водойма має свій характерний склад живих істот, найбільше пристосо- ваних до життя у ній. Так, у річках Африки, особливо її екваторіальної частини, відшукують їжу в багнис- тому дні риби-слони. Вони добре пристосовані до цього. Риби-слони мають хоботок на нижній щелепі. Рот від- кривається на кінці хоботка. Хоботком вони добувають їжу з м'якого мулу, який осідає в ямах іноді кілька- метровим шаром. Риби плавають у суцільній темряві, тому очі в них невеликі, бачать вони погано, виявляють навколишні предмети за допомогою, біолокації. Двісті раз на секунду спеціальна група м'язів на хвосто- вому стеблі риби виробляє слабкий електричний імпульс. Навколо риби створюється електричне поле. Предмет, що опинився поряд, викривляє силові лінії поля, і це відчувають риби.
1

Електричний сом видає потужні електричні імпульси, які глушать дрібну рибу, жаб, інших невеликих водяних тварин. Так, сом, рухаючись порівняно мало, добуває собі їжу.
Серед сомів є багато цікавих за будовою і способом життя. Наприклад, у сомів з родини волохатовусих на вусах є вирости і перетинки. Як і більшість сомів, вони ведуть нічний спосіб життя, а відпочивають удень. Риби двох видів цієї родини сплять вдень біля поверхні води догори черевом, щоб зручніше було заковтувати повітря нижнім ротом. Щоб на поверхні їх не помітили птахи, черевце сома чорне, а спина світла, плямиста. Так само перекинувшись на спину, вони плавають і збирають з поверхні комах.
У замкнутих водоймах, річечках, болотах і ямах з дощовою водою живуть тисячні зграї африканських коропозубоподібних риб: епіплатісів, афіосеміонів, ролофій. Основна їжа коропозубоподібних — комахи, що пролітають над водою, личинки і лялечки комарів, дрібні рачки. Невеликі рибки часто самі стають в замкнутих водоймах єдиною здобиччю цихлід і сомів.
До акваріумів найчастіше потрапляють риби великого роду афіосеміон. Тіло їх циліндричне, слабо стиснуте з боків. Спинний плавець зсунуто назад. У забарвленні самців поєднуються майже всі кольори спектра. Часто спостерігається географічна мінливість забарвлення виду.
Афіосеміон (каліурум)Аля живе в болотистих місцевостях Камеруна. Самець 6 см завдовжки, блискучо-зеленуватий, спина тем- ніша. Яскраво-червоні плями на тілі утворюють в задній частині поперечні смужки. Посередині спин- ного і анального плавців проходить широка яскраво-червона смуга з жовтим краєм. Такий самий малю- нок на верхній і нижній частині ліровидного хвостового плавця. Очі смарагдові. Грудні плавці молочно- білі з широкою оранжевою облямів- кою. Часто на горлі у самок є темна пляма.
1
1

Афіосеміон південний таких самих розмірів. Живе в узбережних болотах Конго та Габону. Забарвлення самця коричнювато- червоне, дуже темне, особливо вно- чі й під час нересту. За головою луска світло-блакитна з зеленим відтінком, блискуча. По всьому ті- лу розкидані великі червоні плями. По видовжених червонувато-корич- невих спинному й анальному плав- цях проходить вишнева смуга з зе- ленувато-блакитною на спинному і білою на анальному плавцях обля- мівкою. Хвостовий плавець ліро- видний, знизу і зверху з білою або блідо-оранжевою смугами. Кінчики хвостового, а іноді й анального плавців закінчуються білими коси- цями. У деяких водоймах риби мають блакитний візерунок на хвості.
Самки афіосеміонів забарвлені маловиразно, в коричнюваті й оливкові кольори. По тілу й округлих прозорих плавцях розкидані червону- ваті або коричнюваті дрібні крапки.
Ареал афіосеміона двосмугого займає велику площу від Того до Екваторіальної Гвінеї. Живе він в стоячих водоймах у лісах та саванах. Самець завдовжки до 6 см. Тіло коричнювато-сіре або червонувато-коричневе. Численні плями на лусці у формі півмісяця зливаються в червону сіточку. На беках тіла луска має ряди дрібних зелених крапок з металічним блиском. У риб з південно-західної Нігерії ці крапки бронзові. Вздовж тіла тягнуться дві паралельні чорні смуги, одна смуга проходить посередині крізь око, інша трохи нижче. Смуги проявляються виразніше у риб із західної частини ареалу і майже зникають у риб із східної частини ареалу. Смуги можуть збліднути або почорніти залежно від умов: під час нересту, бійки самців або від переляку. Непарні плавці двосмугого афіосеміона дуже довгі, особливо спинний — оранжевий з рядами чорних крапок. Верхня частина спинного плавця червоно-оранжева у риб з Нігерії або лимонно- жовта у камерунських. По краю спинного плавця про- ходить чорна і блакитна лінії. Анальний плавець оран- жевий або світло-зелений біля основи з червоною сму- гою у нижній частині. Форма хвостового плавця змі- нюється від округлого (Нігерія, Камерун) до ліровид- ного з дуже довгими крайніми променями. Верхня частина хвостового плавця блідо-оранжева, нижня — яскраво-оранжева, середина вкрита червоними пляма- ми або штрихами. Грудні плавці оранжеві або жовті у риб з південно-західної Нігерії і безколірні у риб з дельти Нігеру. Самки двосмугого афіосеміона ко- ричнюваті, з білим черевцем і двома поздовжніми смугами на тілі.
Утримання афіосеміонів нескладне. Вони добре се- бе почувають у невисокому акваріумі з великою площею поверхні, де багато плаваючих рослин. З дрібно- листих рослин для риб необхідно створити зарості, де ховатимуться самки і молоді самці. Забарвлення риб більше виграє при неяскравому освітленні і тем- ному фоні.
Вода в акваріумі повинна бути стара, торфована і, по можливості, м'яка. Погано африканські коропозубо- подібні переносять продування води. Температура води повинна бути не вище 21...23 °С. Чим тепліша вода, тим швидше ці риби розвиваються, старіють і вмирають. Надто тепла вода у природних водоймах підказує їм, що водойма поступово пересихає і треба швидше зали- шити потомство.
Афіосеміони у природних умовах живуть великими зграями. Керує зграєю найсильніший самець. Він пер- ший підпливає до їжі, має перевагу під час нересту. Якщо субстрату, на який риби відкладають ікру, мало, то ватажок вважає себе єдиним його володарем і за- пліднює ікру всіх самок. Інші самці в цей час плавають осторонь і затівають між собою бійки. Встановлюючи спокій, ватажок час від часу розганяє забіяк. Якщо ж його переможе молодий самець, то старий ховається в рослинах. Кілька днів він не їстиме, зблідне, а потім пристане до зграї як рядовий її член.
За способом нересту афіосеміонів поділяють на дві групи: ті, що прикріплюють ікру до рослин (південний і двосмугий афіосеміони), і ті, що заривають ікру в грунт (гуляріс, афіосеміони філаментозум, Гарднера, блакитний). Деякі види, афіосеміон Аля, наприклад, під час високої води нерестяться на рослини, а в пере- сихаючих водоймах у грунт.  Для риб першої групи нерестовище на 10—15 л за- ливають старою водою із загального акваріума і ки- дають туди кілька дрібнолистих рослин або сплутану виварену зелену або коричневу риболовну волосінь. На нерест відсаджують пару або, якщо самець дуже активний, то двох самок і самця. Самця в такому разі замінюють кожні 10—12 днів. Нерест триває кілька тижнів, іноді риби відкладають по кілька ікринок щодня протягом усього життя. З віком кількість ікри у самок зростає.
Субстрат з приклеєною ікрою переносять у плоскі посудини, де шар води 3—4 см, посудини прикривають склом. Ікринки жовтуваті або коричнюваті, у деяких видів з помітними темними крапками або сіточкою. Якщо ікра гине, вражена мікроорганізмами, в нересто- вище необхідно капнути 2—3 краплі метиленового синьо- го на літр води. Нормально розвивається ікра і там, де живуть дорослі риби.
При температурі 22...24 °С через 12—18 днів з ікри з'являються личинки. Якщо личинки не можуть розірва- ти міцну оболонку ікри, то у воду треба додати свіжої води, обережно струсити посудину або насипати в не- рестовище щіпку сухого корму або кілька кристаликів цукру. У воді відразу з'являться бактерії й розірвуть оболонку ікри. З перших годин життя маленькі афіо- семіони живляться. Личинок обережно переносять ложкою до виросткового акваріума і починають году- вати інфузоріями й «живим пилом». Ростуть личинки швидко і за півтора місяця досягають у довжину 3—4 см, а ще через місяць-півтора стають статевозрілими.
У нерестовищі для афіосеміонів, які відкладають ікру в грунт, дно закривають шаром вивареного торфу завтовшки 2—3 см. Риби заривають ікру різкими уда- рами хвоста. Після ікрометання воду необхідно злити до самого торфу. Нерестовище тримають закритим у на- півтемряві при температурі 18. ..24 °С. Через 15—20 днів торф з нерестовища обережно проціджують крізь дріб- не сито, розкладають його на газеті, щоб відібрати зайву вологу, і, злегка ущільнивши, поміщають у пласт- масові або скляні плоскі банки. У такому стані ікра може зберігатися від 4 до 9 місяців. У цей час розвиток зародка припиняється. В природних умовах затримка розвитку — діапауза — виникає в пору, коли тимчасова водойма починає пересихати. Першою ознакою вмира- ючої водойми є нестача кисню, він витрачається на ди- хання рослинами і тваринами, які в ній живуть, і гниття відмерлих решток. На це ікра відповідає діапаузою. Після пересихання водойми ікра зберігається у воло- гому мулі.
Після дощів або повені м'яка вода знову заливає всі западини. Ікринки оживають, розвиток продов- жується, але через деякий час знову припиняється. В ікринці вже помітно зародок. Діапауза виникає знову за браком кисню, який у великій кількості поглинається гниючими рештками. Тривалість другого періоду спо- кою 6—8 місяців. Розвиток зародків продовжується тільки після того, як у водоймі поновляться відповідні умови, з'являться зелені рослини. Потім з першим силь- ним дощем з ікри за ЗО—40 хв з'являються личинки. В неволі розвиток ікри афіосеміонів стимулюють до- ливанням м'якої води температурою 18 °С до рівня 7—10 см. До більш твердої води мальків привчають поступово.
Припинення розвитку ікри — пристосування коро- позубоподібних до умов тимчасових водойм. У деяких видів це виражено менше, але зовсім не зникає. Навіть афіосеміонам, які відкладають ікру на рослини корисно обережно її підсушувати. Личинки після цього з'явля- тимуться дружніше.
Найчіткіше виражена діапауза в розвитку ікри коро- позубоподібних Східної Африки — нотобранхіусів. Ри- би схожі на афіосеміонів, але тіло їх коротше, сильніше звужується на хвостовому стеблі. Плавці округлі. В аква- ріумах найчастіше утримуються нотобранхіуси Гюнтера з прибережних районів на кордоні між Танзанією і Кенією. Самці 8,5 см завдовжки, сам- ки 7 см. Основне забарвлення тіла самця блакитно- зелене з коричневим і рядами червоних крапок. Хвосто-вий плавець, особливо стебло плавця, рожево-червоний, дуже яскравий. На жовтуватих плавцях коричнюва- тий і червоний візерунок. На грудних плавцях блакитно- біла облямівка, на хвостовому вугільно-чорна, а на спинному чорно-біла. Самки сірувато-коричневі.
1

Нотобранхіуси Рахова вивезені з околиць порту Бейра (Мозамбік). Цеглясто-червоне тіло п'яти- семисантиметрових самців вкрите блакитними плямами на лусці. Спинний плавець синьо-зелений, анальний блакитний. Візерунок складається з широких коричне- вих або чорних ліній і розводів. На хвостовому плавці складний візерунок з чорних, зелених і оранжевих смуг. 8 По краю прозорих грудних плавців проходить широка блакитна стрічка. Самка дрібніша, сіро-коричнева.
Після нересту нотобранхіусів залишається 50—60 маленьких ікринок, захищених міцною оболонкою. З липня по листопад їх топтатиме худоба вздовж доріг, по них ходитимуть люди, земля стане твердою, мов камінь, і потріскається від спеки. Але з настанням дощів у воді з'явиться нове покоління нотобранхіусів.
Заплутавшись у густій шерсті тварин, приклеївшись на лапки птахів і земноводних, що побували біля водойми, ікра нотобранхіусів поширюється на десятки кілометрів від свого ставка. Іноді птахи заносять їх навіть у лупла дерев, де є дощова вода.
Інакше переносять посуху африканські дводишні протонтери. Товсте їх тіло здається голим, бо луска глибоко захована під шаром слизу. Парні плавці втра- тили промені і перетворилися на якісь видовжені кін- цівки. З настанням сухого періоду риби зариваються в м'який мул на дні, згортаються і вкривають себе коконом із слизу. Дихають протоптери атмосферним повітрям крізь невеликий отвір у коконі.
Проходить день, два, і на місці ставка залишається лише западина, вкрита в'язким мулом та густими тра- вами. Протоптер впадає в сплячку. Місцеві жителі в цей час викопують їх лопатою, відшукуючи рибу за ма- леньким конічним підвищенням з отвором на верхівці. В коконі протоптера можна перевозити і пересилати. Потрапивши у воду, кокон розмокає, і з нього з'яв- ляється виснажена риба. На тілі помітні зморшки, про- лежні, відбитки власних плавців. Поступово протоптер починає рухатися. Після довгого сну в воду крізь зябра виділяється багато продуктів обміну речовин, адже довгі тижні і місяці протоптер жив, дихав, діставав енергію з власних запасів жиру.
Протоптерів збирають місцеві жителі заради смачного м'яса. Вони також корисні тим, що поїдають багато молюсків, які є переносниками страшної хвороби людини і худоби —истосоматозу.
1

У невисихаючих водоймах саван палюче сонце ро- бить воду гарячою, рослини розростаються, заповню- ючи вільні простори. Від посліду птахів, зграї яких живляться на мілководді, вода забруднюється, «зацвітає» і в ній з'являються міріади збудників хвороб, пара- зитичних грибів, червів. Найменша подряпина на тілі риби загрожує стати причиною її загибелі. І все-таки риби тут виживають. Де чистіше і просторіше, там живуть барбуси, соми, цихліди, де умови гірші, там більше коропозубоподібних. Багато тут рослиноїдних цихлових тиляпій, які не тільки ікру, а й мальків у разі небезпеки ховають у величезному роті. Т и л я п і я лужна витримує тривале перегрівання води до 45 °С і високий вміст розчинених у ній солей. Тиляпії різних видів нерідко допомагають один одному доглядати за мальками.
Серед тиляпій є чимало риб великого розміру із смачним білим м'ясом. Завдяки невибагливості й ви- соким кулінарним якостям м'яса тиляпії набули поши- рення в ставкових господарствах. У багатьох країнах Південно-Східної Азії вони стали невід'ємною части- ною місцевої іхтіофауни. В країнах помірного клімату тиляпій розводять у відстійниках теплових електростан- цій, де температура води взимку не падає нижче 15 °С.
Озера Танганьїка і Ньяса — одні з найглибших озер світу. Найбільша глибина Танганьїки — 1435 м, а Нья- си — 706 м.
Неповторні умови життя зберегли протягом десятків мільйонів років світ тварин, який зустрічається тільки тут і ніде більше. Такі живі організми називають енде- міками. В озері Ньяса живе 242 види риб, з них 222 енде- міки, в Танганьїці — з 190 видів 173 ендеміки.
Озера лежать близько від екватора. Тому на по- верхні їх температура води коливається від 23 °С у най- холодніший місяць серпень і до 28 °С — у січні. Як і в більшості озер, тут відсутні сильна течія і перемішу- вання теплої води з холодною. Тому з глибиною при поверхневий шар води, який зазнає добових і сезонних коливань температури, досить різко замінюється шаром із сталою температурою 23 °С. Шар води з такою температурою лежить глибше 300 м в Ньясі і глибше 125 м в Танганьїці. Тут проходить межа життя і сірко- водневої задухи. Сірководневі бактерії — єдині живі істоти глибоководної частини великих озер. Існують вони за рахунок мертвої органічної речовини. Кисень сірководневим бактеріям не потрібен.
Основні джерела води, які живлять озера,— це опади (1/3 щорічного притоку) і безліч великих та малих річок, які в них впадають (2/3 щорічного притоку). В сумі за рік це становить 72 км3 для Ньяси і 65 км3 для Танганьїки. Менше 1/20 цієї кількості води витікає з Ньяси Ширею до Замбезі і Лукугою з Танганьїки до Конго. Решта води випаровується. Отже, вміст солей тут досить значний для прісної води — 0,5—0,8 г/л. Активна реакція води слаболужна.
Життя в озерах розподілене нерівномірно. Через ве- ликі розміри і малопривабливе забарвлення риби від- критих просторів в акваріуми не потрапляють. Найбільше населена в цих озерах багата на кисень, від- крита для сонячного світла узбережна смуга води.
Берегова лінія Ньяси дуже порізана, в багатьох міс- цях до води виходять кам'яні скелі, які на 5—15 м обриваються вглибину. Повсюди із нірок, печерок і западин виглядають їх володарі — яскраві цихліди. Озеро Ньяса африканці називають Малаві, тому риб Ньяси прийнято називати малавійськими, або малавійцями.
Меланохроміс ауратус завдовжки 11 см. Тіло видовжене, циліндричне. Дорослий самець корич- нево-чорний з двома блідими блакитними смужками вздовж верхньої частини тіла. Плавці, крім спинного, теж чорні. Довгий спинний та край хвостового плавця жовті, а краї анального та черевних плавців блакитні, непрозорі. Самка менша, золотисто-жовта з двома чор- ними поздовжніми смугами. Третя смуга — на спинно- му плавці. Анальний і черевні плавці блакитні.
Псевдотрофеус зебра також 11 см зав- довжки, але тіло його значно вище. Існує кілька варіан- тів забарвлення цих риб, тому буває важко визначити вид. Звичайно, зебри сині з темними поперечними сму- гами. Іноді смуг немає, а колір тіла дуже світлий, молочно-блакитний. Бувають рибки зовсім білі або з червонувато-рожевим відтінком. Самки часто забарвле- ні так само, як самці, іноді на блакитному або білому фоні тіла чорнуваті, коричневі та оранжеві плями.
П і н д а н і завдовжки 12 см. Довгасте тіло й плавці світло-блакитного кольору. Упоперек боків проходить з десяток вузьких темних смужок. Передні промені грудних плавців молочно-білі. У деяких місцях узбережжя піндані мають чорну смугу на спинному плавці. Така чорна смуга проходить по нижньому краю анального плавця, прикрашеного десятьма-дванадцятьма жовтими релізерами. Самка забарвленням дуже схожа на самця., навіть має релізери, хоч і бліді.  Псевдотрофеуси Ломбардо завдовжки 10 см мають чітко виражений статевий диморфізм (відмінність між самцем і самкою). Самець апельсино- вий, іноді з кількома поперечними темно-коричневими смугами. Самка блакитна з чорно-синіми поперечними смугами на тілі.
1
1

У меланохроміса Й о ган а самки жовто- оранжеві, а самці темно-сині, майже чорні, з двома блискучими блакитними смугами вздовж тіла. Як і у всіх цихлід, кінчики черевних, спинного та анального плавців самця довші і гостріші, ніж у самок.
Зовнішність їх має кілька десятків варіантів забарв- лення. Ми описали невелику частину риб двох близьких родів — псевдотрофеус і меланохроміс. В акваріумі ці роди представлені двадцятьма видами. Багато з них дуже схожі забарвленням. Так, самець меланохроміса Иогана починає залицятися до оранжевого самця псевдо- трофеуса Ломбардо, який нагадує йому власну самку.
Невизначеним видам малавійців дають тимчасове позначення. Наприклад, псевдотрофеус М7 означає, що він є сьомим малавійським (М) псевдотрофеусом невизначеного виду. Час від часу вчені проводять ревізії роду і дають рибам наукову назву. Так, під назвою псевдотрофеус М7 була завезена петротиляпія, або мбуна кумва, що на місцевій мові означає «та, що нападає на скелі». Назву свою риба дістала за оточені товстими губами, всіяні гострими зубами щелепи, якими вона зчищає водорості з каміння. Позбавлена рослинної їжі, петротиляпія перестає розмножуватися і рости, хворіє і гине. Петротиляпії бувають завдовжки до 20 см. Рот широкий. Самці блакитно-сині з оранжево-черво- ними штрихами на плавцях. Самки менші за розміром, коричнювато-жовті, з темними поперечними смугами на тілі. Забарвлення риб маловиразне і мінливе. Трапляються також золотисто забарвлені екземпляри.
Довготілий лабеотрофеус звичайний буває завдовжки 12 см. Виділяється великою нависаючою верхньою губою, за що його іноді називають рибою- тапіром. Існує кілька варіантів забарвлення риб. Самці і самки найчастіше блакитні з малопомітними попе- речними смугами. Спинний плавець має забарвлення від червонб-коричневого до оранжевого. Близько поло- вини самок народжується з оранжево-жовтим Тілом, вкритим червоними, чорними і блакитними плямами. Дуже привабливе забарвлення оранжевих самок з рожево-червоною плямою на кожній лусці боків.
Невеликі (6—10 см завдовжки) рибки роду лабідо- хроміс мають синє забарвлення всіх відтінків. Самець блакитного лабідохроміса білувато-блакитний або світлокобальтовий. Широка смуга на спинному плавці, плями в передній частині анального і черевних плавців чорні. Всі плавці з молочно-білими смужками- спереду. Самки сіро-блакитні. За жвавість рухів, блискуче забарвлення і невеликі розміри блакит- них лабідохромісів називають ще цихлідами колібрі.
У лабідохромісів фрайберга самець світло-блакитний з широкими поперечними фіолетово- синіми смугами. Голова і плавці з фіолетовим відтінком. Черевні плавці чорні з молочно-білим першим променем, на анальному плавці чорна пляма. Самка менша за розміром, сіро-блакитна, без виразного малюнка.
Як і більшість інших риб, малавійці обирають для свого життя певний проміжок глибин, за межі якого намагаються не випливати. Із зменшенням освітленості зникають водорості, тому глибоководні риби живляться здебільшого молюсками та іншими безхребетними. Губляться в сутінках і кольори, спочатку червоні, потім оранжеві, жовті, зелені. Останніми зникають блакитні й сині фарби. Саме так забарвлені глибоководні волош- кові хаплохроміси — сині з металічним блиском.
Велику роль в житті водойми відіграють піщані пляжі. Хвиля за хвилею накочується на чистий мокрий пісок. Вода тут просочується між піщинками. Вздовж смуги прибою, органічні та мінеральні нерозчинні у во- ді речовини затримуються шаром піску і розкладаються мільярдами невидимих бактерій, амеб, інфузорій. Пі- щані пляжі — це природні фільтри озер. Крім того, на піщаних берегах зібрані багаті запаси поживи, особ- ливо там, де в озеро впадає річка. Річки приносять багато мертвих органічних речовин, які осідають тов- стим шаром на дні. Близько чверті площі дна річки займають зарості валіснерії, роголисника, водопериці, елодеї, іноді німфей. З берегів у воду заходять очерет і папірус. У піщаних біотопах на 1 м 2 припадає сотня личинок комарів і рачків, тисяча черепашкових рачків (у заростях рослин) і до 10 тисяч дрібних молюсків (на чистому піску). Охоче відвідують мілководдя зграї чапель, фламінго, які проціджують воду в пошу- ках їжі. Екскременти птахів стають поживою для мікро- організмів, підтримують бурхливий ріст зелених водо- ростей, особливо в сухий період року, коли дрібні пі- щані острівці та коси розтинають мілководдя на окремі водойми.
Тут зустрічається 16 видів цихлід. Риби на мілко- водді, де немає схованок, живуть великими зграями і мають маловиразне непримітне забарвлення. Аква- ріумістів цікавлять лише хаплохроміси Лівінгстона, дельфіни і королеви Ньяси, що живуть на межі між піщаними та скелястими біотопами.
Самці хаплохроміса Лівінгстона синьо- блакитні. Тіло й голова великі, губи товсті. Нижня частина тіла коричнювата, боки голови з синьо-зеленим блиском. На анальному, спинному і черевних плавцях біла облямівка. Самка світла, з коричневими плямами ^на тілі і плавцях. Риби бувають 20 см завдовжки.
До роду хаплохроміс належать і так звані блакит- ні дельфіни. Назву риби дістали за крутий лоб самця, жирова подушка якого збільшується з кожним  нерестом. Самці сині з зеленуватим відтінком на боках. Упоперек тіла проходить від чотирьох до семи темно- синіх смуг. Самки світліші, з двома дуже блідими чор- ними плямами на боці і червонуватими крапками на хвостовому стеблі. Довжина тіла 12—15 см. Хаплохро- міси в пошуках їжі постійно риються в грунті.
У зграях разом з іншими, здебільшого блакитними мешканцями піщаного і кам'янистого дна, зустрічаєть- ся рибка королева Ньяси. В її забарвленні поєд- нуються сині і червонуваті кольори. Самці завдовжки 13 см, сині, з металічним блиском, черевні плавці і боки за зябровими кришками оранжево-жовті або червону- ваті. На тілі є 8—10 поперечних темних смужок. Боки, а особливо спина і голова, вкриті блакитними цяточ- ками. Спинний і анальний плавці сині з білою облямів- кою, хвостовий плавець червонуватий з блакитними жилками. Самки коричнювато-бронзові, поперечні смужки темніші.
Дорослі риби займають постійну нірку-схованку й кормову ділянку і нікого не допускають у свої воло- діння. Яскраве забарвлення сигналізує про силу й на- міри володаря. Малавійські цихліди скелястих біотопів ніколи не віддаляються від місця свого народження, утворюють родинні угруповання. Постійні схрещування між близькими по крові особинами та осіла поведінка спричиняють появу та закріплення нових ознак. Так, якщо на острові Лікома самці меланохроміса Йогана мають дві блакитні смуги на чорному фоні, то в риб, що живуть на узбережжі Маканджіли, ці смуги пере- творилися на ряди блакитних плям.
Багато жителів скелястих берегів утворюють між- видові зграї та колонії-поселення. Особливо характер- но це для схожих за формою тіла, розмірами і забарв- ленням псевдотрефеусів і меланохромісів. Міжвидові зграї — ще одне підтвердження того, що ці види утво- рилися саме тут, в Ньяса, від якогось спільного предка і відносно недавно, бо риби не втратили спільних ознак.
Отже, і в неволі малавійців кра- ще тримати в загальному акваріумі. Щоб менше було бійок між самцями на межах їхніх ділянок, слід уника- ти утримання риб з однаковим за- барвленням, особливо якщо вони відрізняються за розміром. Краще підібрати по одному самцю кожного виду на три-чотири самки. Цікаво, що агресивне ставлення самців до самок зменшується в загальному акваріумі. Під час переслідування самка рятується на сусідній ділянці, володар якої не звертає на неї уваги, але самця нізащо не пропус- тить на свою територію.
Загальний акваріум повинен бути просторим — не менше, ніж на 80—100 л. При парному утриманні можна використати акваріуми мен- шого об'єму. Загальна кількість риб для акваріума визначається за пра- вилом: на 1 см довжини тіла риби повинно припадати 2—3 л води.
Із вапняків — піщаників, черепаш- ників, кварцитів в акваріумі роблять кількаповерхові печерки. Камені повинні триматися міцно, щоб риби не могли скинути їх. Можна склею- вати їх силікон-каучуком.
1
1

Нерідко, щоб полегшити наван- таження на дно, ставлять квіткові горщики, печери складають із шмат- ків непрозорої пластмаси або скле-єних між собою обрізків пластмасових труб. Аква- ріуміст сам повинен визначити, що для нього важли- віше,— привабливий вигляд чи практичність акваріума. При створенні штучних схованок, необхідно пам'ятати, що вони повинні бути без гострих країв і обов'язково з двома виходами. Пластмаси, використані в акваріумі, не повинні виділяти в воду якісь речовини.  Щоб спіймати спритну цихліду в акваріумі, найзруч- ніше підставити під вихід з печерки прозорий поліети- леновий пакет і почекати, поки риба запливе до нього. Найкращий грунт — це крупний гравій. Щебінь, який має гострі краї, може пошкодити губи й черевце риб. Гравій краще брати темний: риби на його фоні вигля- дають яскравішими. Освітлення, як і в озері, повинно бути сильним. Лам- пи встановлюють із розрахунку 1 Вт на 1 л води. Розміщують лампи рівномірно, бо малавійці лякаються своїх тіней на дні. Від яскравого світла на поверхні каменів швидко з'являються нитчасті водорості, які риби охоче зчищають.
Малавійські цихліди дуже вимогливі до чистоти води і насиченості її киснем. Твердість води близько 18°; рН 7,5—8.
Для прискорення біологічної очистки води в аква- ріум висаджують півидкоростучі рослини: валіснерію, лимонник, гігрофілу, цупколисті ехінодоруси. їх помі- щають у горщики, а коріння прикривають камінцями, захищаючи від виривання рибами. Дуже красиво вигля- дає на фоні каміння яскраво-зелене Листя таїландської папороті. Дрібнолисті м'які рослини цихліди часто об'ї- дають, але саме ці рослини швидко очищають воду. Тому елодею, наяс, ряску тощо можна помістити або у вільну від поролону частину просторого зовнішнього фільтра, або у відгороджену склом від однієї із стінок акваріума камеру завширшки 5 см. Доцільно тут поста- вити розпилювач повітря і сполучити камеру з більшою  частиною акваріума отворами зверху і знизу. Це буде справжній біофільтр.
Щотижня 1/4 об'єму води в акваріумі необхідно замінювати на свіжу відстояну водопровідну воду, фільтри регулярно промивають.
їжа малавійських цихлід повинна бути різноманітною і поживною: личинки комарів, енхітреї, трубоч- ники. Час від часу рибам дають у невеликій кількості нежирну яловичину, серце або печінку. Добре розви- ваються риби, якщо їм регулярно згодовувати філе морської риби, м'ясо молюсків, креветок.
Майже всі риби в акваріумі мають розміри на кілька сантиметрів менші, ніж у природних умовах, а мала- війські цихліди, навпаки, виростають більшими. Це пояснюється постійним переїданням, обмеженістю їх рухливості і зменшенням в раціоні рослинної їжі. В ак- варіумі рибам згодовують ряску, нитчасті водорості, ошпарене кип'ятком листя салату і кропиви.
При правильному годуванні і чистій воді в акваріумі риби швидко ростуть і в 9—12 місяців стають статево- зрілими.
Перед нерестом самці жвавішають, затівають сутич- ки у верхніх шарах води. Нерест парний, проходить в загальному акваріумі. На очищену, вільну від каміння ділянку дна самка відкладає кілька великих жовтувато- оранжевих, ікринок і одразу ховає їх у рот.
1
1
Ікра запліднюється молоками самця, на анальному плавцеві якого помітні жовтогарячі релізери. У самок релізерів немає або вони слабо виражені. Нерест триває близько години. За цей час самка відкладає ЗО—80, іноді трохи більше або менше ікринок.
Розвиток ікри й личинок малавійських цихлід про- ходить в роті самки приблизно за три тижні. Щоб самку не турбували інші мешканці, її треба відсадити в акваріум місткістю 40—60 л з печерками і такою самою водою, як і в загальному акваріумі. Освітлення повинно бути спокійне, не дуже яскраве. Температура води на 1...2 °С вища, ніж у загальному акваріумі. Надто тепла вода (29...ЗО °С) непридатна, бо прискорює обмін речовин в організмі самки й вона виснажується, стає нервовою, лякається найменших звуків і рухів. У воді повинно бути достатньо кисню. Зменшення кількості кисню в воді може стати причиною поїдання ікри самкою, ослаблення і каліцтва мальків. Переносити самку до відсадки краще в поліетиленовому пакеті з водою, щоб вона не потрапила на повітря. Якщо самка залишається в загальному акваріумі, її не повинні зачіпати інші риби. Годувати інших мешканців потрібно так, щоб це її не турбувало. Деякі риби, наприклад псевдотрофеус трофеопс, навіть з ік- рою в роті щодня потроху їдять. Оскільки ікра розвивається в найсприятливіших умо- вах, майже з усієї кількості її виходять личинки, чого ніколи не буває в риб, які не турбуються про потомство. Але іноді трапляється, що риба з'їдає власну ікру.
1
Трап-ляється це, коли самка поводиться дуже агресивно або ж коли її переслідує забіякуватий самець у загаль- ному акваріумі.
Голодна самка не повинна бачити їжу, брати в рот сторонні предмети, гравій. Зростання пауз між нереста- ми також свідчить про згасання материнських інстинк- тів. У такому разі ікру треба інкубувати штучно. Ікрин- ки відбирають у самки лише після того, як мине стадія спокою, інакше розвиток ембріонів припиниться. При температурі 26 °С це буває на третій день. Для інкуба- тора беруть посудину місткістю 300—150 мл з гладень- кою внутрішньою поверхнею, промивають її солоною гарячою водою і споліскують. Наповнивши наполовину водою з виросткового акваріума, інкубатор пускають плавати на поверхні. Тіло самки, не виймаючи з води, обгортають м'якою чистою тканиною, але рот зали- шають відкритим. Обережно розкривши самці рот дер- жаком ложки, її повертають головою донизу і кілька разів занурюють у воду інкубатора. Потім самку опус- кають у сачок, щоб вона заспокоїлась, і звільняють. Поки самка не заспокоїться, не слід поспішати пересаджувати її в загальний акваріум.
Запліднена ікра малавійських цихлід продовгувата, непрозора, рівномірно забарвлена в світло-коричневий колір. На гострому кінці її є ледь помітна прозора крапля рідини. У воду інкубатора додають 3 краплі 1% -ного розчину МЄТИЛЄНОЕОГО синього на літр води для дезинфекції. В інкубаторі ікра повинна лежати на пластмасовій або скляній сіточці, над якою розмі- щують розпилювач і подають дуже слабкий потік по- вітря. Раз на добу воду повністю замінюють водою з відсадки. Через кожні 5—8 годин ікру оглядають і піпеткою з оплавленим кінцем вилучають вражені бактеріями або грибами ікринки. Загибла ікра має плями, вм'ятини, незвичайне забарвлення. Після вилу- чення загиблих ікринок воду замінюють. Нехтування цими правилами може призвести до загибелі всієї ікри.  Личинки з'являються на світ великими і розвину- тими. За забарвленням вони схожі на самок. Перші два- три тижні мальки їдять циклопів, артемію, дрібних дафній. Якщо ікру виношувала самка, то за потомством вона доглядатиме ще кілька тижнів, але краще відса- дити її після того, як мальки почнуть самостійно живитися.  Для правильного розвитку штучно інкубованих мальків необхідно уникати різкого перепаду тиску між інкубатором (рівень води повинен бути 5—8 см) і аква- ріумом (рівень води ЗО—40 см). Рівень води у вирост- ковому акваріумі протягом двох тижнів повинен бути невисоким (10—20 см). Якщо порушити це правило, плавальний міхур мальків розвивається ненормаль- но, мальки плавають догори хвостиком, хитаються. В по- томстві під впливом різного складу води та інших не- сприятливих умов часто спостерігається порушення пропорції 1:1 за кількістю самців і самок, з'являється нехарактерне забарвлення. При правильному году- ванні, регулярній заміні частини води, достатньому об'ємі акваріума мальки ростуть швидко і в чотири мі- сяці бувають завдовжки 4—5 см. В цей час їх потрібно обов'язково підгодовувати рослинною їжею. Потім змінюється забарвлення рибок. Наприклад, блакитний смугастий псевдотрофеус Ломбардо перетворюється на апельсинового самця.   Більшість малавійців поступово вироджуються при близькоспорідненому схрещуванні. Тому треба часті- ше замінювати самців. Досить часто виникають міжви- дові гібриди з незвичайним забарвленням.   Пейзажі Танганьїки схожі на малавійські. Такі самі скелі, піщані пляжі, розсипи каміння. Вода трохи м'як- ша, 11° твердості. Води Танганьїки населені двома видами оселедців, п'ятьма видами скляних окунів, оди- надцятьма видами хоботорилів, волохатовусими сомами, барбусами і харациновими. Решту мешканців станов- лять цихліди. Схожі умови в двох східноафриканських озерах спричинили утворення групи риб з подібними будовою тіла, поведінкою і способом життя. Багато яскраво забарвлених видів риб було відкрито останнім часом у зв'язку з посиленим вивченням іхтіофауни озер і вивозом риб до акваріумів. З 1963 по 1978 рр. кількість відомих видів цихлових зросла з 126 до 160.
1

В акваріумах найбільш поширені риби скелястих і кам'янистих біотопів — юлідохроміси і лампрологуси. В акваріумі середнього розміру краще утримувати юлі- дохромісів, схожих на мальків ауратусів. Маско- вий, перламутровий юлідохроміси та юлідохроміс орнатус (золота папуга) живуть на глибині 4—5 м, ховаючись серед куп каміння. Забарв- лення їх схоже: три чорні поздовжні смуги на жовтому тілі. У маскового юлідохроміса смуги в деяких місцях з'єднуються. Щоб правильно визначити вид, необхідно звернути увагу на малюнок на хвостовому плавці. У золотого папуги нижня смуга утворює на хвості чор- ну пляму. Яєчно-жовтий плавець облямований світлою, а потім темною смугою. У маскового юлідохроміса теж є чорні плями біля основи плавця, але темних смуг, які містяться по периметру, дві. Є темна пляма і біля задньої частини анального плавця. У перламутрового юлідохроміса темна облямівка хвостового плавця дуже невиразна, але на хвостовому і спинному плавцях — блакитні сяючі цяточки. Передня частина черевних плавців, верхній край спинного, верхня частина ока також блакитні. Довжина рибок 6—8 см.
Численні нірки в скелях на глибині 20—25 м зай- мають сітчастий і звичайний юлідохроміси. Узвичай- ного юлідохроміса (юлідохроміс Рігена) тіло завдовжки 12 см. Уздовж нього проходять чотири чор- но-коричневі смуги. Хвостовий плавець перетинає чо- тири-п'ять поперечних звивистих чорних смуг. С і т- частого юлідохроміса визначити легко. Поз- довжні смуги в нього, перетинаючись з поперечними, утворюють на тілі шаховий малюнок. Довжина рибки 10 см. Умови утримання танганійських риб такі самі, як і малавійських. Тільки воду їм замінюють малими порціями (1/20 частину двічі на тиждень). Заміна біль- шого об'єму води свіжою може викликати агресивне ставлення дорослих самців навіть до мальків.  Мальки юлідохромісів живуть зграйками. Вони грають між собою, разом живляться, плавають і хвос- том, і головою вперед. До риб свого виду ставляться миролюбно. Бійка завершується тим, що одна з рибок перевертається донизу хвостом біля поверхні, і її пере- стають зачіпати. У вісім-десять місяців рибки стають статевозрілими, одна за одною із зграї виділяються пари. Відрізнити самку від самця за забарвленням не- можливо, самці лише трохи менші і стрункіші. Пара обов'язково повинна виділитися сама із зграї. Приму- сове утворення пари в більшості випадків закінчується смертю самки. Пари утворюються постійні. Як проти- лежний приклад можна назвати малавійських цихлід, самці яких утворюють цілі гареми.
Риб до нересту заохочують додаванням свіжої води. Під час відкладання ікри самка плаває перед самцем, повертаючись до нього боком, а самець ударами голо- вою в спину самки, починає вибивати з неї ікру. Потім самка швидко перевертається догори черевцем і від- кладає ікру на стелю печери або керамічного квітко- вого горщика. Ікринок небагато, 50—60, у звичайного юлідохроміса іноді 300. Нерест проходить вночі або рано вранці. Батьківські турботи виявляють самець і самка. Самець, охороняючи відкладену ікру, накидається на все живе, нервово реагує на гучні звуки, рух біля аква- ріума. При температурі 25...26 °С личинки з'являються на 11—12 день. Через 5—7 днів жовтковий мішок у них розсмоктується, і вони починають їсти циклопів, арте- мію, коловерток, а потім дрібну дафнію, коретру, мо- тиля. Дорослі риби через три-чотири тижні знову готові до нересту. Юлідохроміси живуть в акваріумі 10— 12 років, зберігають здатність до розмноження до 4— 5 років.
Рід лампрологус представлений сорока видами в Тан- ганьїці і чотирма в Конго. Розміри риб від 3,5 до ЗО см. Живуть риби від узбережних мілин до стометрової
глибини, одні з них їдять личинок комах і молюсків, інші — вегетаріанці. Деякі живляться дрібними рибами.
В акваріумах найчастіше зустрічаються апельсинові лампрологуси й тендітна рибка з манірною назвою принцеса Бурунді. Апельсинові лампрологу- с и досягають 12 см у довжину, тіло їх видовжене, трохи стиснуте з боків, плавці лимонні або оранжеві. Інколи трапляються сіро-коричневі екземпляри. Єдина пляма іншого кольору на тілі — чорнувате око. Самці більші від самок, яскравіше забарвлені. Поведінка риб така сама, як і у юлідохромісів. Апельсинові лампро- логуси також утворюють постійні пари. Слід пам'ята- ти про надзвичайно агресивне ставлення самця до самки та інших риб свого виду в свіжій воді та під час переве- зення риб. Апельсиновий лампрологус розкриває рот так, що за кілька атак зубами вбиває суперника. Пере- шкодити бійкам можна утриманням риб у старій воді та наявністю в загальному акваріумі риб різних видів.
Нерест парний, в печерках. Самки апельсинового лампрологуса відкладають по 150 ікринок, які при тем- пературі 26 °С розвиваються дві доби. Через 7—8 днів мальки починають самостійно живитися коловертками і личинками циклопа.
Принцеса Бурунді завдовжки 7—9 см, тіло вище, ніж у апельсинового лампрологуса. Забарвлення світло-сіре з піщаним, кавовим або іншими відтінками. У верхньому кутку зябрової кришки яскрава жовта плямка, під нею чорна, яка сполучається темною смуж- кою з оком. Голова з боків у нижній частині прикра- шена у дорослих риб сяючими світло-блакитними лі- ніями. Хвостовий плавець має видовжені верхні і нижні промені. Усі плавці мають тоненьку молочно-білу обля- мівку. Незважаючи на стриманість кольорової гами, принцеса Бурунді надовго привертає увагу спостерігача вишуканістю форми, м'якими спокійними тонами забарвлення.
Рибки миролюбні, живуть зграя- ми, які складаються з кількох пар. Самці визначають всі свої права на територію також досить миролюб- но. В акваріумі як сховище для не- ресту пара принцес обирає печерки, вертикальні труби фільтрів і відкла- дає там 20—40 ікринок. У дуже вели- ких акваріумах одночасно може не- реститися кілька пар. У таких ви- падках можна спостерігати рідкісне для риб явище — груповий догляд за мальками. Мальки різних вивод- ків об'єднуються, охороняє їх кілька самок, які плавають над зграєю, кожна на своєму чітко встановле- ному місці. Через тиждень після вилуплення мальки починають їсти личинок артемії. Дорослі риби дуже люблять м'ясо молюсків. Дно біля нірок принцес і деяких інших лам- прологусів вкривається порожніми черепашками. Найменші представ- ники роду навіть відкладають ікру всередину черепашки — єдиної схо- ванки на піщаних ділянках дна.
1
1

Ще один рід цихлід, що живе серед каміння — трофеуси. У цих риб крутий лоб, високе в передній частині тіло плавно звужується. Серед них трофеус Мура цікавий тим, що в різних місцях узбережжя утворює близько 25 варіантів за- барвлення.
Потрапляють в акваріуми й ін- іііі танганійці з чужоземними назвами: еретмодуси, цифотиляпії, петрохроміси, тельма- тохроміси. Більшість з них забарвлені дуже привабливо у блакитні, жовті, зелені кольори, з блискучими крап- ками, плямами, візерунками. На жаль, ці риби дуже примхливі до їжі і розмірів акваріума, потребують від акваріуміста постійних турбот. Дуже складно під- тримувати відносно стару воду високої твердості при слаболужній реакції: в умовах обмеженого об'єму акваріума в такій воді бурхливо розмножуються бакте- рії та інші мікроорганізми.
1

Цікавими за нерестовою поведінкою танганійськими цихлідами є офтальмохроміси і ціатофаринкси. Темно- коричневе або лазурне, сяюче тіло самців прикрашене надзвичайно довгими черевними плавцями. Самці оби- рають місцем майбутнього нересту вершини великих підводних валунів, виступи скель і розчищають гніздо, створюючи таким чином нерестову колонію. Самки тримаються в озері окремо, утворюючи велику зграю, і плавають у приповерхневих шарах води. Біля гнізда вони з'являються лише під час нересту. Після заплід- нення ікри самки знову повертаються до своєї зграї і виношують ікру у роті.