Акваріумні риби Південної Азії
Ознайомлення з рибами і водяними рослинами Південної Азії почнемо з ознайомлення з рибами острова Шрі-Ланка.
Острів лежить недалеко від нульової паралелі в екваторіальній смузі. Яскраве сонце і волога, яку постачає теплий океан,— причина того, що основний колір на острові зелений. Опадів тут навіть більше, ніж потрібно: 1000 мм у «посушливі» і до 6000 мм у дощові роки. Тому на узбережних рівнинах багато боліт. На багнистих землях скрізь утворюються великі й маленькі ставки, ями. Вода тепла, 26...ЗО °С, слабокисла. Усю товщу води пронизують сплетіння рослин, над водною поверхнею піднімаються їхні квітконоси, тягнуться вгору болотяні трави.
Особливо багато тут криптокорини, лімнофіл, водяних папоротей, апоногетонів. З 50 видів роду криптокорина на острові зустрічається майже половина. Ростуть вони в тіні уздовж берегів, часом виходять на сушу. В усіх криптокорин листки розміщені на довгих черешках і зібрані розетками. Переважна більшість рослин має ланцетовидну листкову пластинку.
Одна з найдрібніших криптокорин — маленька яскраво-зелена криптокорина Невіля. Дуже гарно виглядає вона в першому ярусі акваріумних рослин, створює суцільний килим заввишки близько 5 см. Інші, поширені в акваріумах ланкійські крицтокорини, мають висоту 12—15 см. Краї їхніх листків трохи хвилясті. Дуже мінлива за забарвленням і формою листків криптокорина Вендта. При яскравому освітленні її листкова пластинка виростає широка, хвиляста по краях, зверху оливковозелена з темними рисками, знизу — оливкова. В напівтемряві черешки і листки видовжуються, малюнок зникає. У однієї з поширених різновидностей криптокорини Вендта листки світло-зелені, на довгих червонувато-коричневих черешках. По центральній жилці червонуватий відтінок заходить до середини листка. Рослина може створювати густі зарості. Молоді рослини виростають з кореневих паростків. Криптокорини добре витримують затемнення. Найкраще ростуть на крупнозернистому, засміченому або підживленому торфом піску.
Прикрасою будь-якого акваріума є лімнофіла (амбулія). Товсте стебло рослини несе кільця розгалужених світло-зелених листочків, що нагадують страусове пір'я. Різні види лімнофіл відрізняються за формою листків, розмірами, але на перший погляд вони дуже схожі. 40 видів цих рослин поширені по всій Південній Азії, більшість з них росте в невеликих водоймах з повільнотекучою і стоячою чистою або слабозабарвленою часточками глини водою.
Лімнофіла велетенська має товсте стебло, листки її завдовжки близько 7 см. У лімнофіли сидячоквітково'і кільця листків 3—4 см у поперечнику. Верхівки рослин дуже ніжні. їх можуть пошкодити рослиноїдні риби.
На освітленому сонцем мілководді ростуть пишні кущі хвилястого апоногетона. Підводні листки разом з черешком бувають завдовжки до 40 см. Форма листкової пластинки мінлива: дуже видовжена, трохи довгаста або округла. На чистому піску листки стають напівпрозорими, жовтувато-зеленими. На грунті, багатому на поживні речовини, рослина набуває соковитого зеленого кольору. Молоді апоногетони з двома-трьома листочками і бульбочкою, завбільшки з горошину, з'являються на довгих вусах, як у полуниць.
У водяної папороті листки світло-зелені, тонкі, зібрані у великі кущі. Поряд ростуть вирізьблені гілочки папороті дрібнолистої, або сітчастої. Дочірні рослини папоротей з'являються прямо на листку, особливо часто в місцях злому. Коли на маленькій рослинці з'являться власні корінці, вона починає рости самостійно.
Поверхню стоячих водойм вкриває м'який килим темно-зелених розгалужених пластинок моху ричії. Над ним піднімаються сизо-зелені опушені розетки водяного салату, або пістії, схожі на напіврозквітлу квітку.
Біля поверхні води, серед м'яких корінців плаваючих рослин, ховаються азіатські щучки.
Це коропозубі риби. Вони не родичі справжніх щук, але схожі на них формою тіла. На голові у риби є блискуча пляма, що привертає увагу комах. Щучки живляться личинками і лялечками комарів, які снують біля поверхні водойми, а також комарами і мухами, які падають у воду.
Тут же, біля поверхні, плавають зграї мальків расбор і барбусів різних видів. Роди расбора і барбус — найбільші в родині коропових. Разом з гірінохейловими, в'юновими, гомалоптеровими та чукучановими коропові риби об'єднуються в підряд короповидних, який виділяють серед інших риб за відсутністю на щелепах зубів. Личинок, комах, рачків, черв'яків і рослинну їжу риби перетирають глотковими зубами, які містяться на видозмінених зябрових дугах. Тіло коропових стиснуте з боків. У деяких видів риб є одна або дві пари вусиків.
Велика кількість дрібних видів коропових потрапляє до акваріума. Хижаків серед коропових риб практично немає. Коропові живуть зграями. У зграю збираються риби приблизно одного віку. У боротьбі за існування зграйний спосіб життя дає переваги миролюбним дрібним тваринам перед одинаками. Зграєю риби пливуть впевненіше, не звертають убік без необхідності, заощаджують сили і менше витрачають кисню на дихання. У зграйної риби, яка опинилася на самоті, поступово розвиваються розлади: втрачається апетит, рухи стають метушливими, риба може загинути. Тому зграйних риб в акваріумі утримують 3—4 пари.
Зграї бувають двох типів: без вожака і з вожаком. В перших усі риби займають однакове становище. Зграї з вожаком зустрічаються рідше. Такі зграї, наприклад, умалабарських дані о. У центрі зграї з 8—10 рибок — найсильніший даніо. Кожна зграя займає певну ділянку у водоймі і не допускає туди інших.
Тіло даніо струнке, основне забарвлення синюватозеленувате, сріблясте. У дорослих самців рожевий відтінок. За головою — кілька жовтих штрихів, від яких до хвоста тягнуться золотисто-жовті смуги. Спина оливкова, черевце сріблясто-рожеве. Плавці самця біля основи червонуваті. У самок смуга, яка проходить уздовж верхньої лопаті хвостового плавця, більше, ніж у самців, вигнута вгору. Довжина тіла даніо 10 см.
Тримаються малабарські даніо в швидкотекучих річках поруч з чорними барбусами. Тіло барбусів високе, 6 см завдовжки. Упоперек тіла проходять чотири чорні смуги. Передня половина тіла пурпурова, задня темна, з зеленуватим блиском. Спинний, анальний та черевні плавці вугільно-чорні. Найпривабливішого забарвлення набувають дорослі самці, які з кожним нерестом стають усе красивішими.
Витоки ланкійських річок здебільшого в горах, де під тінистим пологом зелених джунглів біжать по кам'янистих схилах прозорі струмки. Температура води 23... 26 °С. Падаючи з каменя на камінь, вода розбризкується і піниться, насичується киснем. Ось великий уламок став на шляху потоку й утворилася маленька запруда.
Тут серед камінців і густих кущиків водоростей ховаються вишнево-червоні з чорною поздовжньою смугою вишневі барбуси. Довжина рибок 5 см. Тіло вузьке, зверху темніше. Низ хвостового стеОла із золотистим блиском. Забарвлення самки бліде, черевце облямівкою.
У субекваторіальному кліматі більшої частини Індії добре виявлені сухий і вологий сезони. Кількість опадів залежить від напряму вітру. Під час злив річки виходять з берегів, розливаються. Вирвані з корінням рослини переносяться потоками каламутної води з місця на місце. Після повені водойми знову відокремлюються, в кожній з них розвивається свій рослинний і тваринний світ. Річки, що течуть з глибини півострова, так і залишаються каламутними, тому рослинам на дні світла не вистачає. Ростуть вони лише на поверхні води, й уздовж берегів. Це очерети, осоки, бамбукові гаї. У спокійних ставках і затоках вода очищається не тільки через відсутність течії, а й завдяки виділеним рослинами речовинам, що склеюють дрібні часточки й осаджують їх. У прозорій воді рослини починають швидко рости, виносити на поверхню свої квітки. Це букетики білувато-рожевих дзвоників лімнофіли, запашні колоски апоногетонів.
В Індії дуже багато рослин-космополітів, тобто таких, що поширені в теплому кліматі по всій Землі. Це і водяна папороть, і пістія, ричія, ряска, водопериця, роголисник. Стебло в двох останніх рослин довге, листки містяться на ньому кільцями. У водопериці листки пірчасті, м'які. Листочки роголисника довгі, розгалужені, жорсткі. Стебло дуже ламке. Зустрічаються ці рослини і на Україні.
Листки валіснерії зібрані в розетки і яскраво-зеленими стрічками піднімаються крізь усю товщу води, стеляться по поверхні водойми. Довжина листка 30—40 до 100 см і більше. Рослина ця дводомна, має цікавий спосіб розмноження: під час цвітіння з'являються непоказні зеленуваті жіночі квітки на" довгому квітконосі. Маленькі чоловічі квітки розвиваються зануреними, у прозорій оболонці. Потім вони відламуються від ніжки і спливають на поверхню, де запилюють жіночі квітки. Після запилення квітконос жіночих квіток скручується в спіраль, і насіння достигає під водою. В акваріумах, на жаль, поширені тільки жіночі рослини. Але валіснерія швидко розмножується й вегетативно, за допомогою вусів, на кінцях яких виростає маленький кущик. Молода рослина злегка закріплюється в грунті білими корінцями, а через тиждень-два від неї також виростає новий вус. Масове поширення валіснерії, водопериці та роголисника було б неможливе, якби не їхня надзвичайна невибагливість. Рослини добре ростуть і розмножуються в акваріумі.
Видовий склад риб здебільшого спільний для ШріЛанки і для південної частини Індії. Так, з ЗО видів ланкійських коропових 20 оселилося і на материку.
Для річок вузької смуги мусонних лісів на західному узбережжі звичайним видом є малабарський даніо. У ставках біля поверхні плавають азіатські щучки. У річках водиться кілька видів барбусів, зокрема барбус аруліус, філаментоза та інші. Полює за мальками схожий на срібну стрілу сарган. Довгі, як пінцет, щелепи саргана вкриті дрібними гострими зубами. Свою жертву сарган захоплює, стрімко кидаючись на неї, затискує її впоперек тіла і ковтає цілою. Більшість сарганів — морські риби. Але сріблястий азіатський сарган поширився в усіх ставках і спокійних річках від Індії до Індокитаю і на островах Малайського архіпелагу. Таких переселенців називають первинноморськими видами.
З моря переселилося до річок ще кілька видів риб. Але тримаються вони здебільшого зони змішування солоної і прісної води в гирлах річок, узбережних солонуватих водоймах з стоячою водою. Двічі на день проти течії річок піднімається вгору припливна хвиля, яка заносить морську воду на десятки кілометрів у русло.
Ніби із золотистого скла вирізьблено тендітне тіло скляного окуняз родини робалових. Видно кожну кісточку, кожну судинку в прозорому тілі. Внутрішні органи прикриває срібляста плівка. Спинних плавців два, перший складається з колючок. Край анального плавця в дорослих самців облямований блакитною лінією. В природі скляні окуні виростають до 7 см, в акваріумі — з п'ятикопійкову монету. Зграйні, дуже спокійні риби. Живляться дрібною живою їжею в товщі води.
Дуже цікаві види об'єднує родина чотиризубих — риб-куль. Тіло в них яйцеподібне. Шкіра гола або всіяна мікроскопічними голочками. Черевних плавців немає. Риби пересуваються у воді не дуже швидко, але в будьякому напрямку, швидко рухаючи при цьому маленькими прозорими грудними та спинним плавцями. Чотиризубими родина названа за особливу будову щелеп, які складаються з чотирьох кісткових пластин з гострими, як лезо бритви, краями. Цими міцними щелепами риби розчавлюють і розтирають черепашки молюсків, щоб з'їсти їх м'ясо. Очі риби-кулі помітно виступають по боках великої голови. Будова їх унікальна. По краях рогівки ока є округлі клітини, від яких до центра ока тягнуться тонкі вирости. Коли риба перебуває у темряві, жовто-червоний пігмент зосереджується в кулястій частині клітини, а коли на око потрапляє яскравий промінь, пігмент переміщується у вирости й послаблює світло в 100 раз. Такі «сонцезахисні окуляри» дають рибі можливість бачити однаково добре в напівтемряві глибин і на поверхні.
Більшість азіатських риб-куль поводиться дуже агресивно щодо всіх риб. Живуть вони переважно серед рослин або каміння. Непроханих гостей зустрічають перед схованкою й лякають, намагаючись прогнати. При цьому риба швидко заковтує воду в особливий відросток кишечника і роздувається, мов м'ячик, показуючи противникові, яка вона велика. При зустрічі двох риб-куль бійка між ними починається із взаємного «обпльовування» струменем води. Від сильного противника риба-куля при першій нагоді спритно тікає. Якщо якийсь хижак усе-таки поласує її м'ясом, то його чекає страшна смерть. Печінка риби-кулі виробляє тетраодотоксин — отруту, втричі сильнішу за отруту кобри і в триста разів за отруту гадюки. Однак у певній пропорції розведений тетраодотоксин — ефективні ліки проти деяких серцево-судинних хвороб. Тому здобуті з велетенських морських риб-куль кришталики отрути ціняться дорожче за діаманти.
У наших акваріумах найчастіше живе к у т к у т і я. Довжина тіла цієї риби-кулі — близько 8 см. Забарвлення сіро-коричневе або оливкове з дрібними плямами, що добре маскує рибу під колір грунту. Черевце брудно-біле. Самки трохи дрібніші, забарвлення їх світліше.
В акваріумах рибу-кулю утримують окремо. Кожна риба повинна мати свою схованку — квітковий горщик, печерку з каміння тощо, їдять ці риби будь-яку недрібну живу їжу, невеликих рибок і молюсків. Живуть однаково добре в прісній і солонуватій воді (1 столова ложка кухонної солі на 10 л води).
У природних умовах під час розмноження куткутії опускаються вниз по річці до більш солоної води. Ікру, відкладену на плоский камінь, оберігає самець, обмахуючи її плавцями. Личинок він переносить у зроблену ним в грунті борозенку й охороняє їх кілька днів.
На протилежність первинноморським, деякі види риб переходять з прісних вод до солонуватих. Це, зокрема, хоботорил вічкастий, який живе в річках та узбережних водоймах. їжу він розшукує, риючись уночі в м'якому мулистому дні. Тіло його добре пристосоване до цього — довге, пасовидне, плавці зсунуті назад. Голова конічна, ніздрі містяться на довгому чутливому хоботку, яким риба намацує черв'яків та личинок комах. Перед спинним плавцем є довгий ряд вільних від перетинки колючок. За це хоботорилів називають ще колючими вуграми. Черевних плавців немає.
Забарвлення риби сіре з коричнюватим відтінком, черевце світле. Різко виділяються на спинному плавці вузькі світлі кільця з темною серединкою. На голові розмиті світлі цяточки, канал бічної лінії добре помітний. Довжина тіла — близько 35 см.
Утримуючи хоботорилів, необхідно зважити на те, що вони не відмовляються від своїх звичок у неволі. Уночі вони риються в грунті, а вдень зариваються так, що видно тільки голову. Щоб риби не травмувалися, гравій в акваріумі повинен бути дрібний і обов'язково без гострих країв. Рослини із міцним корінням риби не виривають, часто відпочивають у їх гущавині. Акваріум треба щільно закривати, бо збуджений або переляканий хоботорил може кинутися до поверхні, вислизнути в найменший отвір і загинути на підлозі.
Дельта Гангу — один з густонаселених людиною районів світу. Природні умови сприяють вирощуванню рису. Смарагдові, дбайливо доглянуті клаптики рисових полів тут видніються повсюди в низовинах, на колишніх болотах, підіймаються терасами на схилах пагорбів, на вершину яких прокладено водопровід. Яскраве сонце нагріває тут воду вдень до ЗО °С і більше. Середня температура води на рисових полях 25...26 °С.
М'який грунт рисових полів через кожні місяць-два обробляють. Його важко було б вберегти від розмивання, якби не густе коріння рослин, посаджених разом з рисом. Найчастіше це синеми. Кожний листок, частина стебла цих рослин може дати життя новій рослині. Сінема сильно змінюється під впливом освітлення — листки у неї овальні при слабкому освітленні і дуже розчленовані, пальчасті, при доброму освітленні. Листорозміщення чергове супротивне. Колір листків яскравозелений, нижній їх бік світліший.
Лимонник має овально-видовжені загострені листки інтенсивно зеленого кольору. Довжина листка — до 15 см, ширина — до 5 см. Походять ці рослини з болотистих біотопів. Ростуть також уздовж берегів річок. Невибагливі до умов життя, ростуть швидко й потребують лише яскравого освітлення.
З риб до замуленої води рисових полів добре пристосувалися езомуси. Ці риби мають вуса, довжина яких може дорівнювати довжині тіла. Такі вуса допомагають вчасно відчути небезпеку.
Розкладаючись, органічні рештки поглинають багато кисню, тому в воді на полях його мало. Там живуть риби, пристосовані до дихання атмосферним повітрям. Це, зокрема, лабіринтові, які мають надзябровий лабіринтовий орган (лабіринт). Він складається із звивистих каналів, стінки яких утворені кістковими пластинками, покритими плівками з кровоносними судинами. Підряд лабіринтовидних входить до ряду окунеподібних.
Лабіринтовий орган дає можливість вижити у воді, де практично немає кисню. Більше того, якщо лабіринтовій рибі заважати дихати повітрям, вона загине навіть у насиченій киснем воді. Тому, утримуючи таких риб в акваріумі, необхідно стежити, щоб плаваючі рослини не закривали поверхню води повністю.
Лабіринт дає змогу рибам також подорожувати сушею. Це роблять риби-повзуни, поширені по всій Південній Азії. Уранці по вологих від роси травах повзуни пересуваються у пошуках нового місця життя, якщо водойма, де вони жили, пересихає або риби винищили там усіх мальків і залишаються голодними. Під час переповзання до іншої водойми їх зяброві кришки щільно закриті. Це захищає зябра від висихання. Пересуваються риби завдяки потовщеним першим колючкам у грудних плавцях і зябровим кришкам, якими вони спираються і відштовхуються.
Більше відомі акваріумістам інші види лабіринтових північно-східної Індії та Бангладеш. Це л я л і у с і медовий гурамі. У природі вони селяться в густих заростях стоячих водойм. Довжина риб 4— 6 см. Тіло округле, дуже стиснуте з боків, добре пристосоване до плавання серед стебел і листків. Основа спинного й анального плавців довга, черевні плавці витягнуті ниточками.
Риби обмацують ними предмети та одна одну при зустрічі.
Самець ляліуса — дуже красива акваріумна рибка. Сяючі блакиттю і вогнем ряди луски проходять навкіс по боках тіла і звиваються на плавцях у дивовижний візерунок з крапок, плям і рисочок. Низ голови і черевця переливаються темно-синім металічним блиском. Самочка трохи менша, з помітним черевцем. Забарвлення в неї невиразне, з розмитими блідими смугами.
У медових гурамі тіло жовтувато-коричневе. Відтінки забарвлення вони змінюють залежно від настрою та умов життя. Так, під час нересту, вони стають червоними. Від ока до хвостового стебла в них тягнеться темна смуга. Майже чорно-блакитне забарвлення з нижньої щелепи переходить на анальний плавець. Верхівка спинного плавця лимонно-жовта. Медові гурамі і ляліуси миролюбні риби.
У річках, затоках, чистих стоячих водоймах грають біля поверхні зграї маленьких жвавих да н іо р е р і о і даніо крапчастого. Тіло їх вузьке, завдовжки 4—5 см. На жовтувато-сріблястих боках проходить по кілька темно-синіх блискучих смуг. У даніо реріо смуги покривають усе тіло, хвостовий і анальний плавці. У крапчастого — черевце й анальний плавець укриті дрібними цяточками. Плавці прозорі, безколірні або жовтуваті. Від крапчастого даніо виведено л е опардового.
Ареал рожевого даніо — від Бірми до Таїланду, Малайзії, Суматри. Довжина тіла рожевого даніо — 6 см. Забарвлення сірувато-зелене, боки з зеленуватим, блакитним або фіолетовим блиском. Уздовж задньої частини тіла проходить вишнева смуга, знизу і зверху підкреслена синьою лінією. У старих риб ця смуга стає невиразною.
Вогняний барбус завдовжки 6—8 см. Тіло має сріблясто-золотистий блиск. На хвостовому стеблі є кругла чорна пляма. Плавці жовтувато-рожеві, кінчик спинного плавця чорний. Назву свою риба дістала за нерестове забарвлення — яскраво-золотисте, блискуче. Спина стає оливково-зеленою, нижня частина тіла червона. Плавці теж червоні. Таке саме забарвлення, але постійно, мають золотисті вуалеві форми вогняного барбуса.
Із селекційних форм дуже красивий че р в он и й (одеський) б а р б у с. Сильне тіло завдовжки до 6 см прикрашає широка червона смуга, що проходить від голови до хвоста. Спина коричнювата, черевце сріблясте. На кожній лусці є чорна пляма. На спинному, анальному й черевних плавцях плями містяться рядами. У самок червона смуга малопомітна або зникає зовсім.
Предки одеського барбуса живуть у Бірмі, в нижній течії Іраваді. Це один з підвидів барбуса тікто, поширеного на Шрі-Ланці та в Індостані.
Даніо і барбуси — риби надзвичайно невибагливі й доступні для утримання початківцями. Найкраще вони почувають себе в яскраво освітленому видовженому акваріумі, де є вільне місце для плавання в середніх і верхніх шарах води. Маленьким даніо досить 10—15літрового акваріума, для барбусів краще мати акваріум на 40—50 л. Температура води повинна бути 22...26 °С, хоч риби витримують короткочасні перегрівання до 30 °С і переохолодження до 15... 17 °С. Раз на тиждень 1/5 частину води заміняють свіжою. Густо заселений акваріум обладнують фільтром і розпилювачем повітря. Апетит риби мають відмінний, бо невпинно рухаються, їдять вони будь-який живий і рослинний корм. При повноцінному годуванні й добрих умовах життя риби виростають здоровими і стають статевозрілими в 8—10 місяців. Дрібні даніо стають статевозрілими раніше.
У природі період розмноження риб припадає на повінь. М'яка, насичена киснем дощова вода затоплює низькі береги річок, ліси. Сонце прогріває мілководдя, бурхливо розвиваються зелені водорості, а слідом за ними — циклопи і дафнії, якими живляться мальки. Посилене доливання свіжої м'якої води в акваріум спричиняє сутички серед самців, пожвавлення риб. Вони починають ділити акваріум. У багатьох риб помітно змінюється забарвлення. Чим більше відрізняється нерестове забарвлення від звичайного, тим агресивніше поводяться риби під час нересту.
Нерестовищем можуть бути трилітрова банка для даніо і акваріум на 10—20 л — для барбусів. Посудину ретельно миють, притискують камінцями до дна (без грунту) дрібнолисті рослини, заповнюють банку водою з акваріума, наполовину із свіжою. Рівень води повинен бути невисокий: на 4—6 см вище від рослин для даніо і на 15—20 см — для барбусів. Освітлення яскраве.
Із зграйки дорослих риб відбирають готових до нересту. Самці, як правило, вужчі, менші, яскравіші. Самки мають округле, заповнене ікрою черевце. Для успіху нересту самців можна відокремити від самок на кілька днів і посилено годувати поживною їжею.
У нерестовище звечора випускають пару або самку й двох самців і підвищують температуру води на 2...4 °С. З першими променями сонця риби починають нерестові ігри, забарвлення їх стає найбільш яскравим. Стиснувши самочку хвостовим стеблом, самець допомагає їй виметати ікру, яку тут же поливає молочком. За кілька годин пара залишає від 50 до 600 ікринок. Барбуси жадібно поїдають власну ікру, тому після закінчення нересту їх одразу виловлюють з нерестовища. Даніо ікру не їдять. Через тиждень-два пара буде знову готова до нересту. Якщо самка не віднереститься, то ікра затвердне і самка стане безплідною.
Після нересту з рослин знімають тягарці й оглядають ікру, вилучають піпеткою з оплавленим кінцем незапліднені й уражені бактеріями ікринки. З ікри через добу-півтори викльовуються маленькі личинки, які на кілька днів повисають на стінках нерестовища й рослинах, причепившись до них цементуючим органом, який міститься на голові. Спочатку вони живляться за рахунок жовткового мішка — білково-жирового залишка ікринки. Потім мішок зникає, з одного плавця, який стрічкою обгортає все тіло, утворюються непарні плавці. Рибка спливає до поверхні, щоб ковтнути повітря і заповнити ним плавальний міхур. Тепер це вже мальок, який починає самостійно плавати й живитися — інфузоріями, «живим пилом», личинками артемій або розчиненим у воді вареним яєчним жовтком. З часом мальки переходять до живлення циклопами, дафніями, черв'яками. Воду з мальками в перші -дні обережно переливають у просторі чисті виросткові акваріуми. Акваріум обов'язково обладнують фільтром, продувають воду. Щодня чистять дно, замінюють третину води свіжою, відстояною. Роблять це обережно, стежачи, щоб не вилити разом з водою мальків. Через півмісяця починають поступово, по 1...2 °С на тиждень, знижувати температуру води. Розведення багатьох коропових риб нескладне. Молодь росте швидко, якщо її правильно годувати.
Рельєф Індокитаю й південного Китаю зумовлюють невисокі складчасті гори, хребти яких простяглися переважно з півночі на південь. У такому самому напрямі течуть до океану річки в розлогих долинах. За вершини лісистих гір чіпляються дощові хмари, з яких за рік випадає близько 2000 мм і більше опадів. Різноманітний рельєф і вологий теплий клімат — причина великої кількості водойм із неповторним набором рослин і тварин.
У кришталево-чистих гірських річках поживних речовин мало. Майже немає рослин, які б утримувалися на течії серед голого каміння. Лише де-не-де звиваються у воді довгі стебла водопериці й роголисника. Від яскравого світла на камінні наростає товстий шар зелених водоростей. Ці водорості — єдина їжа гіринохейлусів — маленьких рибок, схожих на пічкура. Гіринохейлуси зіскрібають водорості серповидним нижнім ротом, оточеним товстими губами-тертушками, вкритими дрібними роговими зубчиками. Щоб утримуватися на місці, риби присмоктуються до каменя ротом. Це можливе завдяки перетинці між ротовою і зябровою порожнинами. Набирати воду.крізь рот і випускати її крізь зябра, як інші риби, гіринохейлуси не можуть. Зяброва порожнина гіринохейлуса поділена пополам. Дихаючи, вони набирають воду верхньою половиною, а випускають крізь нижню.
Там, де течія сповільнюється, рослин і тварин значно більше. У гірських річках Південного Китаю водяться, зокрема, зелений барбус і кардинал, яких утримують в акваріумах.
Зелений барбус має невисоке тіло завдовжки до 7 см. На зеленувато-жовтих боках його є кілька коротких поперечних рисок. Плавці прозорі, коричнюваточервонуваті.
Золотиста акваріумна форма зеленого барбуса названа на честь любителя, який її вивів. Це б а р б у с Ш у б е р т а. Тіло в цієї риби золотисто-оранжеве. На хвостовому стеблі є чорна крапка, окремі крапки можуть бути вздовж боків і на спині. Плавці яскравочервоні.
Прудкі кардинали за формою тіла схожі на даніо. Завдовжки вони 4 см. Уздовж боків проходить широка коричнева смуга, над нею блискуча темно-синя і золотиста лінії. Спинка зеленувата, черевце біле. Плавці лимонно-жовті, верхівка спинного, анального, черевних і середина хвостового плавців червоні.
Штучно виведені вуалеві форми кардиналів за жвавий характер і яскраві фарби влучно названо м е те о р а м и . В акваріумі ці риби невибагливі. Легко переносять повільні тимчасові охолодження з 23 °С до 18... 17 °С, адже і в теплому кліматі вночі в горах температура падає на 5...6 °С.
Щоб кардинали розмножувалися, треба замінювати раз на тиждень 1/10 об'єму води акваріума на свіжу. В таких умовах протягом 3—4 тижнів підряд кардинали відкладають по 5—10 ікринок на дрібнолисті рослини.
Молодь свою вони не поїдають, тому мальків можна не відсаджувати. Годують мальків дрібним кормом.
Річкові долини під час мусонних дощів у серпні й вересні перетворюються на суцільне море прісної води. У цей час риби виводять потомство. Коли вода спаде, вони повертаються в звичні місця.
По дну рівнинних річок, мов підводне перекотиполе, несе течія кущики криловидної папор ОД" і. Від повзучого стебла відходять ланцетовидні яскраво-зелені листки і чорні м'які корінці. В акваріумі ця рослина розвивається повільно. Вона тривалий час, місяцями звикає до нових умов. Якщо вода не дуже тверда і регулярно замінюється, а освітлення яскраве й особливо, якщо корені самостійно зможуть закріпитися в м'якому грунті, то за кілька тижнів кореневище, листки, навіть ризоїди вкриються десятками дрібних кущиків.
У річках на глибині 1—2 м розростаються довголисті рослини, листки яких розгойдуються течією. Це криптокорина Баланс а. Листки її яскравозелені, дуже вузькі, гофровані. Довжина листка разом з черешком понад 40—50 см.
Багато в річках й інших криптокорин, а також космополітичних рослин, властивих для всієї Південної і Південно-Східної Азії.
Навколо підводних рослин збираються зграйки рожевих даніо, расбор та зеленуваті мальки лабео. Маленькі лабео перевертаються черевцем до найближчої поверхні (каменів, листків, корчів), збирають губами з неї суміш мертвих органічних речовин і слизьких цвілевих грибів, нитчастих водоростей, ікри молюсків та інших дрібних тварин. Підростаючи, рибки починають відшукувати собі постійні ділянки для живлення і ворогують із сусідами. Статевозрілі дв о ко л і рн і л аб е о стають вугільно-чорними з рубіновим хвостиком, зелені — оливково-сірими з червоними плавцями. Довжина тіла риб 10—12 см. В акваріумі лабео живуть непогано, особливо якщо їх підгодовувати рослинною їжею, але регулярно розмножується тільки зелений лабео.
Серед стебел річкових рослин, у тіні гілок ховаються, виставивши вперед довгі вуса, скляні соми, або соми-примари. Тіло риби настільки прозоре, що крізь нього можна побачити листочки на рослинах. Прозорість — це один із способів маскування. .
В основних руслах річок великими зграями живуть барбуси, езомуси, соми-косатки. Соми-косатки під час збудження починають рипіти, проганяючи незваного гостя від нірки. Звук утворюється від тертя першими променями грудних плавців, які мають зазублини, об довгий гострий виступ на зябрових кришках. Слиз на тілі сомів-косаток отруйний. Поряд з ними риються в грунті тропічні в'юни боції з яскраво забарвленим валькуватим тілом.
Багато в річках куткутій, лимонних, гладкошкірих та інших чотиризубів. Таїландські види риб менше, ніж індійські, тримаються солонуватих вод. Чотиризуб глад кошкірий у довжину досягає 12 см, дуже схожий на куткутію, але плями в нього більш округлі, на боках по великому круглому вічку. Самки у жовто-чорного лимон ного чотиризуба досягають 20 см у довжину, самці значно менші. Під час нересту кілька самців ударами в живіт вибивають із самки ікру, яка падає на рослини. Ці чотиризуби, як і куткутії, агресивні. Коли риби роздуваються, щоб злякати суперника, круглі плями на їхніх боках опиняються ззаду і виглядають як справжні очі. Дволикий суперник остаточно збиває з пантелику небажаного гостя.
У заростях заток, стариць та неглибоких озерець, яких особливо багато в східній частині Таїланду, оселяються риби менших розмірів з тендітним тілом, для яких швидка течія була б перешкодою. Серед плаваючих рослин, які вкривають більшу частину водного дзеркала, полюють на комах азіатські щучки і зграйки напіврилів. Стрункі напіврили схожі із сарганами й належать до одного підряду летючовидних. Помітно відрізняються напіврили видовженою щелепою, якою вони, мов совочком, збирають з поверхні води комах. В акваріумах утримують бійцевого напіврил а. Забарвлення рибок малопомітне, сталево-сіре. На нижній щелепі проходить чорна поздовжня смужка. Плавці прозорі. У самця на спинному плавці є червоний ліхтарик. Самці завдовжки до 5,5 см, самки — до 7 см.
Напіврили — єдині в старому світі риби, що народжують живих малят. Запліднення внутрішнє. Молочко потрапляє в тіло самки крізь щілину між передніми променями анального плавця самця, який формою відрізняється від анального плавця самки.
Розвиток зародків триває 4—8 тижнів. Самку обов'язково треба підгодовувати поживним живим кормом: дрозофілами, комарами або трубочником (згодовують його з пінцета). Без живої їжі мальки народжуються переважно мертвими. За кілька днів до нересту самка опускається в середні та нижні шари води. У цей час самку висаджують в окремий акваріум середніх розмірів. У момент народження малька самка робить рвучкий рух уперед на 5—20 см. Всього народжується 10—20 мальків завдовжки 7—10 мм. Відразу після нересту самку повертають до загального акваріума. Годують мальків у перші дні артемією, циклопами або дрібним штучним кормом, багатим на вітаміни. З—4 тижні щелепи малят мають однакову довжину.
У загальному акваріумі бійцевими напіврилами можна заселити верхні шари води. Краще їх тримати зграйкою. Самці при цьому затівають турнірні бійки, залякуючи один одного розчепіреними зябровими кришками й плавцями. Жителі Таїланду також тримають напіврилів у неволі і влаштовують змагання на звання «кращого забіяки серед риб».
Як і саргани, напіврили — риби первинноморські. Але окремі місцеві зграї зв'язок з морем втратили майже повністю. Так само втратили зв'язок з морем багато риб-голок. Довгі, як лозини, морські голки легко переносять опріснену воду в гирлах річок, піднімаються високо проти течії й утворюють нові прісноводні види. Тіло в них, як і в інших голок, закуте в ребристі кістково-шкіряні кільця, що захищають їх не тільки від поштовхів, а й від нападу. Рухам вони не заважають. Рот у морських голок довгий, трубчастий і дуже вузький. Зябра теж не такі, як в інших риб. Вони містяться не на зябрових дугах, а з'єднані у вигляді кущиків. Черевних плавців немає, хвостовий дуже маленький. Плавають риби завдяки швидким коливанням спинного плавця, повороти роблять завдяки грудним. Тривалий час голки висять вертикально в заростях рослин.
Перед нерестом у самців з'являється виводкова камера — дві шкіряні зморшки на черевці. Під час ікрометання риби, притулившись головами під кутом до дна, плавають по колу, струшуючи тілом. Потім стають вертикально, самка обвивається навколо самця і відкладає два ряди янтарних ікринок у його виводкову камеру. Після нересту ікра розвивається 18—20 діб. Новонароджені голки мають довжину 1,5 см, схожі на ниточки, без жовткового міхура. Ікра й мальки розвиваються в солонуватій воді, риби через це опускаються в гирла річок.
Морський коник відомий усім. Таку незвичайну рибу варто побачити раз, щоб запам'ятати назавжди. Та не всі знають, що це близький родич риб-голок. Тіло його також закуте в кільця, але голова розміщена під прямим кутом до тіла. Хвіст чіпкий, ним коники тримаються за водяні рослини.
Морські коники живуть у морі. А чи є прісноводні види? Чутка про них ходила ще з початку XX століття, після однієї з природознавчих експедицій. Минали роки, але прісноводних коників ніхто не бачив. Установили навіть винагороду — 10 000 доларів тому, хто привезе пару живих прісноводних коників. І от нарешті, в 1953 р., сенсація в колі акваріумістів! Прісноводного коника знайдено в підводних заростях повільнотекучих річок на кордоні Таїланду, з Лаосом. Жива колекція акваріумних риб поповнилась ще одним експонатом.
Болотисті низини, вкриті вічнозеленими вологими лісами, займають чималу частину рівнин Індокитаю. На болотах багато невеликих озерець, ям, ставочків. У вологому повітрі відчувається запах прілого листя, квітів. Над болотами лунає тисячоголосий хор жаб, дзижчать комарі, мухи, булькають болотяні гази. З багнистих берегів у коричневу воду спускаються суцільні зарості болотяних рослин. Удень верхній шар води нагрівається до ЗО...35 °С, вночі охолоджується до 26 °С. Насичена органічними кислотами болотяна вода має слабокислу реакцію, дуже забруднена і бідна на кисень.
Типові болотяні рослини Південно-Східної Азії — криптокорини. В акваріумах середнього розміру добре ростуть загальнопоширені криптокорина афініс і криптокррина сіамська. Заввишки вони до 35 см. В акваріумах вони звичайно набагато нижчі. У криптокорини афініс листки ланцетовидні, зверху темно-зелені, глянсові, знизу світло-зелені або пурпурові на яскравому світлі. Листки криптокорини сіамської овальні, широкі, на довгих черешках. Верхня частина темно-зелена, нижня блідо-зелена або фіолетова. Рослини невибагливі до світла, утворюють зарості. Серед криптокорин є ще чимало видів, схожих на описані.
У болотах живуть переважно риби з допоміжними органами дихання. Це змієголови і несправжньовугрові. Несправжньовугрова риба — моноптерус світлий — цікава тим, що в неї молоді риби — всі самки, а після кількох нерестів вони перетворюються на самців. Дихають моноптеруси за допомогою великих дихальних мішків, які нагадують примітивні легені. Дихальні порожнини є й у мішкозябрових сомів. Ці ненажерливі вусаті чудовиська можуть, як і риби-повзунй, переходити вночі з однієї водойми, де вони знищили дрібних риб, до іншої, де знайдуть собі їжу. По дорозі вони не відмовляються проковтнути слимака або жабу.
Дуже багато в болотистих районах риб боцій і особливо акантофтальмусів. Пасовидне тіло дає змогу цим тропічним в'юнам легко зариватися в грунт. Люблять вони сплітатися в клубок по кілька тварин і ховатися під корінням рослин. Дихання в них, як і в усіх в'юнів, кишкове. Крім цього, половина потрібного для життєдіяльності організму кисню, всмоктується крізь шкіру. Як і інші риби, що дихають за допомогою шкіри і кишечника, в'юнові реагують на зміни тиску повітря, метушаться перед дощем. Велика кількість молоді в'юнових, у якої ще погано розвинені органи дихання, гине, особливо на стадії зародка. Щоб вижити, риби відкладають десятки тисяч дрібненьких ікринок. У дрібної ікри відношення її поверхні до об'єму більше, ніж в ікри великого діаметра, і зародок дістає більше кисню з води. Крім того, у воді оболонка ікри дуже набрякає, збільшуючи її поверхню.
Забарвлення акантофтальмусів дуже яскраве порівняно з іншими донними рибами. Вони світло-оранжеві або жовті з широкими коричневими смугами. Таке забарвлення ніби про щось попереджає. Та чим може загрожувати маленька тварина завдовжки 10—15 см? Виявляється, може. Під оком у в'юнів є рухома загнута назад колючка. Вона допомагає рибі проповзати у вузьких щілинах, серед стебел. Для цього риба повертає голову вбік, чіпляється колючкою за якийсь предмет і підтягує своє тіло вперед. Якщо в'юна схопить хижак середніх розмірів, то гострий шип змусить його відразу виплюнути й запам'ятати цю смугасту рибку. Великі птахи або соми часто ковтають акантофтальмусів цілими. Маленька рибка пробиває стінки шлунка тварини, а іноді й виходить назовні. Тварина при цьому гине.
Справжніми володарями болотяних вод є найбільш пристосовані лабіринтові риби. Це гурамі, бійцеві рибки, макроподи.
Тіло гурамі дуже стиснуте з боків, високе. Черевні плавці нитчасті, анальний — довгий, спинний — з короткою основою. Самці плямистих гурамі сріблясто-бузкові з темними розмитими поперечними смугами, які добре ховають їх серед рослин. Посередині тіла й біля хвостового плавця є дві великі темні плями. Плавці прозорі, з невиразними яскраво-жовтими плямами, на нижній частині анального плавця проходить червонувата смуга. Під час нересту забарвлення риб яскравішає, смуги чорніють, анальний плавець вкривають червоні плями, а смуга переливається різними кольорами. Червонувате око стає вогненно-червоним. Довжина риби в природі до 15 см, в акваріумі — 10—12 см.
У перлистих гурамі сріблясті, блідо-фіолетові боки з плямами, що нагадують перли. Такі самі плями є на плавцях. Під час нересту низ голови, передня частина черевця й анальний плавець стають яскраво-червоними з оранжевим відтінком. Від голови до хвостового плавця тягнеться розірвана темна смуга. Самки гурамі, як і більшості риб, забарвлені блідо, промені спинного плавця в них коротші, ніж у самця.
Поряд з чудово забарвленими гурамі не відразу впадає в око сірувато-зеленувата рибка. У неї тіло завдовжки 6 -см, трохи стиснуте з боків, видовжене. На боках є невиразні поздовжні смуги з зеленуватим блиском. Та ось до рибки наблизилася така сама сіра, непримітна рибка. І враз наче спалахнуло щось і засвітилося в маленькому тілі. Корпус і розчепірені плавці стали смарагдовими. Рибка розкриває зяброві кришки й рушає назустріч гостю. Хто це — самка чи суперник-самець,— рибка може визначити, лише побачивши, чим відповість незнайомець. Самка перед чудовим самцем, підкоряючись, складає плавці. Якщо вона не готова до нересту, то негайно рятується втечею. У готової до нересту самки перед анальним плавцем можна побачити білу зернинку. Якщо зустрінуться два самці, то наміри їх виявляться серйознішими, ніж можна уявити. Починається взаємне позування, демонстрування яскравості, гри блиску і розмірів плавців. Це може тривати кілька хвилин, а іноді й годину. Якщо одна рибка виявиться вдвічі меншою за другу, то вона залишає чужу ділянку. Але якщо самці однакового розміру, то рано чи пізно буде зроблено перший удар. За лічені хвилини після початку бійки плавці у слабкішого самця звисають клаптями, зяброві кришки розбито, тіло вкривають криваві рани. Риби не кусають, а, роззявивши рот так, що зуби стирчать уперед, з усієї сили вганяють десятки голок у тіло суперника. Через якийсь час переможений самець, що виграв бій, не допускає його за повітрям до поверхні.
Називають цих акваріумних дуевлянтів п і вни к а м и . Крім зелених таїландських півників, у Сінгапурі живуть червоні рибки. Під час збудження самець вишнево-черв оний, вони і в Росії. Та місцеві жителі ще задовго до європейців утримували півників і проводили між ними турніри. Перед змаганням рибок загартовували — вимушували протистояти сильній течії, дражнили дзеркальним відображенням. Відбирали рибок не тільки за зовнішнім виглядом, а й за силою, агресивністю, спритністю.
Виведені в європейських акваріумах декоративні форми мають дуже яскраве забарвлення червоного, зеленого, синього, фіолетового та золотистого кольорів з плавцями вдвічі-втричі більшими, ніж у диких риб.
Не менший забіяка серед риб і макропод зви ча йн и й. Його тіло видовжене, дуже стиснуте з боків, завдовжки до 10 см. Довгі спинний і анальний плавці в самця загострені й закінчуються ниточками. Такі самі вирости є й на ліровидному хвостовому плавці. Тіло макропода коричневе або зеленувато-коричневе. На боках чергуються широкі зелені й червоні вертикальні смуги. Спинний і анальний плавці сині, кінчики плавців і хвіст — червоні. Самка менш яскрава.
Ареал макропода — узбережна смуга боліт, рисових полів і неглибоких озер від В'єтнаму до Кореї. Риби, особливо північних частин ареалу, добре пристосовані до переохолодження води до +15 °С, невимогливі до якості води та їжі. В акваріумах ці риби живуть і розмножуються з 1869 року. Як наслідок того, що акваріумісти, зважаючи на їхнє міцне здоров'я, тримали риб у прохолодній, надто старій воді, забарвлення акваріумних макроподів значно гірше, ніж у тих, що живуть у природних водоймах. Останнім часом виведено блакитну форму макропода із світло-блакитним тілом, синім малюнком на боках і плавцях. Зустрічаються й макроподи-альбіноси з молочно-білим тілом, на якому зберігся ледь помітний червонуватий малюнок.
Молоді макроподи допомагають акваріумісту боротися з гідрами. Занесені разом з кормом із природних водойм, гідри нападають на мальків, жалять дорослих риб. Щоб позбутися їх, потрібно на кілька днів до акваріума без риб пустити голодних макроподів.
Для утримання невеликих лабіринтових риб можна використати акваріуми навіть на 5—10 л. Гурамі, макроподам потрібен акваріум на 50—70 л. Головну роль під час утримання цих риб відіграє не об'єм води для дихання, а вільне місце, де б риби могли плавати.
До якості води риби не вимогливі, але раз на тиждень треба замінювати 1/10 об'єму води свіжою, бо у більш свіжій воді півники й макроподи б'ються особливо часто. Риби люблять яскраве освітлення. На поверхню води такого акваріума пускають плавати ричію, водяну папороть, пістію тощо.
Влаштовують в акваріумі й кілька схованок з рослин, корчів, каміння. Годують риб будь-яким кормом —. живим, рослинним, зрідка сухим. Гурамі, макроподи й півники їдять молюсків, спритно витягаючи їх за ногу з черепашки. У хелостом велику частину раціону становлять мертві органічні рештки, водорості. Риби збирають їх з підводних предметів витягнутими трубочкою і загнутими губами. В забрудненій водоймі хелостома очищає шкіру риб свого виду від паразитів. Інколи хелостоми зчеплюються ротами, за що дістали назву гурамі, що цілуються. Насправді це один з прийомів бійки двох самців.
У природі нерест лабіринтових риб починається з настанням дощів, тому сигналом до розмноження в акваріумі стане посилена заміна води на свіжу. Самці відповідають на це частими сутичками, яскравішим забарвленням. На нерест відбирають готову до метання ікри самку й молодого активного самця. Старі самці, особливо півники й макроподи, стають з кожним нерестом усе агресивнішими і часто вбивають самку. Відібраних рибок розлучають на тиждень-два й посилено годують різноманітною їжею, уникаючи давати цикло ерестпів і дафній, бо після годівлі ними риби нерідко поїдають потомство.
Нерестовищем може бути невеликий акваріум. Його заповнюють на 3/4 старою акваріумною водою і на 1/4 м'якою свіжою водою. Рівень води 7—15 см для невеликих видів риб і 20 см — для великих. З дрібнолистих рослин створюють схованку для самки.
Коли все готове, до нерестовища висаджують пару риб і підвищують температуру води на 2...З °С. Оглянувши кожний закуток і переконавшись, що там немає суперників, самець розпочинає будувати гніздо. Змішуючи воду із слиною, він пускає невеликі бульбашки, з яких і будує округле гніздо — справжній повітряний замок. Кожний вид робить гніздо за «власним проектом» на «поверхні води, під листком або в печерці. Півники для спорудження гнізда використовують шматочки ричії. Рослини скріплюють піну, не дають хвилям розкидати її. В гурамі гніздо велике, плоске, складається тільки з піни. Щоб скріпити гніздо, гурамі пускають у воду маслянисту речовину, яка гасить дрібні хвилі.
Гніздо з піни допомагає зберегти ікру в брудній болотяній воді. Ті риби, які не доглядають за мальками, наприклад, риби-повзуни, відкладають плаваючу ікру. Велика краплина жиру в кожній ікринці не дає їй потонути, підтримує її біля насиченої киснем поверхні.
Закінчивши будувати гніздо, самець перестає відганяти самку, навпаки, запрошує її до гнізда, виконуючи ритуальний танок. Маленький самець гурамі-буркуна супроводжує свій танок звуками, схожими на тихе гарчання собаки. Звуки виникають від того, що риба переганяє повітря з лабіринту в ротову порожнину і навпаки. Під час метання ікри риби стискують одне одного на якусь мить і видавлюють ікру та молочко. Велика краплина жиру підносить прозорі кульки ікри на поверхню. Дбайливий батько поквапливо ловить їх ротом і випльовує в гніздо. Іноді він дозволяє самочці допомогти йому. Навіть ті ікринки, що відразу потрапили в піну, самець ще раз втягне у рот і виплюне, щоб змити з ікринки мікроорганізми. Крім механічного очищення, це й своєрідне дезинфікування ікри. Слина лабіринтових риб має здатність вбивати збудників хвороб.
Після нересту в гнізді залишається від 300—500 (ляліуси, медові гурамі, півники) до 1000—2000 ікринок (макроподи, великі гурамі). Самець проганяє самку й стереже гніздо. Якщо самку вчасно не виловити з нерестовища, то самець може її вбити. Маленький вартовий нападає на кожного, хто наблизиться до гнізда.
Трапляється, що самець не набув батьківських інстинктів або йому заважають несприятливі умови, і він кидає гніздо й поїдає ікру. Такого самця треба негайно висадити з нерестовища. Ікра розвиватиметься самостійно. Щоб вона не загинула від грибкових хвороб, у воду додають 2—3 краплі 1% -ного розчину метиленового синього на кожний літр води.
Через 1—2 дні з ікри прокльовуються маленькі личинки й повисають під гніздом. Цікаво, що вигодувати мальків у перші дні допомагає гніздо. Рослинні частинки, слина, яка містить білки, втрачає до цього часу бактерицидні властивості й починає розкладатися. Під гніздом збираються хмари інфузорій, коловерток, дрібних черв'яків, а потім і рачки. Такі самі скупчення дрібних істот є й серед коріння плаваючих рослин. Як тільки мальки попливуть і почнуть їсти, самця треба висадити. Через 8—12 днів від початку живлення малькам дають циклопів. їжі у виростковому акваріумі повинно бути багато, щоб мальки плавали серед неї. Кожних два дні 2/3 об'єму води обережно замінюють свіжою.
Лабіринт починає допомагати малькам дихати через З—5 тижнів після народження. Коли мальки дихають тільки зябрами, рівень води в нерестовищі зберігається невисоким, воду постійно продувають дуже дрібними бульбашками повітря. Не можна в цей час знижувати температуру води. Сигналом, що мальки почали дихати також за допомогою лабіринту, є їхня поведінка: вони регулярно спливають до поверхні води й заковтують повітря. Тепер можна підвищити рівень води у виростковому акваріумі й поступово, на 1—2 °С на тиждень, знижувати температуру води.
При додержанні всіх вимог мальки лабіринтових риб ростуть швидко й у віці кількох місяців набувають забарвлення дорослих. Якщо ріст молоді нерівномірний, то менших мальків можуть поїдати більші. Запобігти цьому можна, сортуючи мальків за розміром.
Дрібні лабіринтові риби стають статевозрілими в 7— 8 місяців, більші — трохи пізніше.
Ближче до екватора на Індокитаї і на півострові Малакка збільшується кількість опадів, менш помітні сезонні коливання температури. У січні температура повітря +26 °С, у липні +27 °С. Типовими біотопами тут є ставочки, суцільні болота, короткі річки, які живляться болотяною водою. Твердість води в цих водоймах не перевищує 2—3°, реакція слабокисла. Збільшується кількість видів, серед яких переважають пристосовані до боліт риби: акантофтальмуси, хоботорили, лабіринтові, невеликі барбуси, расбори.
Тіло расбори гетероморфи, риби родини коропових, високе, звужується до хвоста. Довжина 3 — 5 см. На коричнювато-рожевому боці виділяється чорна трикутна пляма, над якою проходить золотиста блискуча смужка. На хвостовому й спинному плавцях є червоні плями. Стать рибок визначається за чорним трикутником: у самців передній нижній кут його загострений, а в самок-заокруглений.
Расбори — зграйні жваві рибки, добре живуть у загальному акваріумі. їм потрібна невелика за розміром їжа. Розмножуються у м'якій торфованій воді. Ікра на яскравому світлі гине. Расбори гетероморфи відкладають ікринки на нижній бік листка криптокорини.
Вологий і рівномірно теплий клімат панує й на островах Малайського архіпелагу. Там є багато гірських і рівнинних річок з теплою коричнюватою або чистоюводою, великі болота. Видова різноманітність риб найбільша на Великих Зондських островах, особливо на тих, які ближче до Суматри і Калімантана.
У гірських річках до висоти 1500 м над рівнем моря живуть бійцеві рибки. Гніздо з піни розбилося б об каміння течією, тому свою ікру (100—130 ікринок) гірські види бійцевих рибок виношують 10—12 днів у роті. В цей час вони не живляться, уникають зустрічей з іншими рибами. За зовнішнім виглядом від індокитайських видів вони відрізняються більшою головою і великим ротом.
В швидкотекучих річках глибина рідко буває понад 1—2 м. Вода в них коричнева від гумусу й шару опалого листя, що вкриває дно. Твердість води 0,5—1°, рН 6. Навіть уранці температура води 26...28 °С.
Біля води на коренях дерев, камінні, на вологій землі стеляться темно-зелені сплетіння дрібнорозгалуженого яванського моху. Поширений мох на Філіппінських і Зондських островах. До Європи він потрапив з ботанічного саду янванського міста Джакарти, за що й дістав свою назву. М'які шапки яванського моху прикрасять будь-який акваріум із старою або свіжою не дуже твердою водою. Його можна використати як рослину для нересту багатьох риб. Яванський мох підкислює воду, очищає її, вбирає з води багато розчинених речовин, навіть метиленовий синій і брильянтовий зелений, на ньому осідає бруд. На жаль, розвивається рослина повільно, на яскравому світлі обростає нитчастими водоростями. Якщо пучечок моху довго не чіпати, він закріплюється на грунті або на поверхні підводних предметів.
У річках дуже багато расбор, які на Великих Зондських островах набувають найбільшої різноманітності. Плавають зграї барбусів, рожевих даніо.Суматранський барбус — один з улюбленців акваріумістів. Рибка яскрава і рухлива. Високе жовтувато-рожеве тіло перетинають чотири чорні поперечні смуги. Нижня частина спинного плавця чорна, верхня, як і решта плавців, рубіново-червона. У деяких самців передня частина голови також червона. Довжина тіла суматранського барбуса до 7 см.
В акваріумах від суматранського барбуса було виведено синьо-зеленого мутанта. У нього чорні смуги зливаються на всьому тілі, крім черевця. На чорному забарвленні м'яко поблискує зеленуватий наліт.
Крім коропових риб, у річкових затоках з густою рослинністю багато риб-куль, напіврилів, сарганів, хоботорилів, а також лабіринтових риб: гурамі-буркуна, хелостом та перлистих гурамі. Плямисті гурамі на Суматрі утворюють окремий підвид з блакитним забарвленням тіла. До штучно виведених кольорових варіацій суматранських гурамі належать мармуровий, золотистий і сріблястий. У мармурових гурамі на бірюзових боках проступають розмиті темні плями. Забарвлення золотистих і сріблястих гурамі відповідає їхнім назвам. На спині помітні поперечні темні смуги.
Неможливо уявити узбережжя екваторіальних островів без мангрових лісів. Мангри ростуть на мілководді іноді протягом 20—ЗО км. Опале листя, численні непомітні армії мікроорганізмів і тепле море створили чорний мул, який вкриває грунт під деревами. Закріплюються мангрові дерева в рідкому мулі за допомогою численних стовбурів-ходуль. Розгалужене й сплутане коріння, переплітаючись із корінням сусідніх дерев, підтримує одне одного. Двічі на добу води моря відступають від берега, а потім повертаються, змішуючись з прісною водою річок, струмків і дощовою. Уздовж берега утворюється смуга змішаних опріснених морських вод, дуже багатих на органічні речовини. Неглибока вода добре освітлюється й прогрівається до ЗО... 35 °С. За поживою сюди запливають і річкові, і морські тварини. Кількість і різноманітність їх порівняно з морем або річкою зростає за рахунок тимчасових переселенців, які приходять сюди на короткий час, а потім знову повертаються назад. Кожний вид риб поширюється тільки до певного ступеня солоності води, в якому він може жити. Тварин, які витримують зміни солоності води в широких межах, небагато. Це деякі бички, бризкуни, риби-голки, риби-кулі, саргани, робалові й монодактилуси, схожі на срібні півмісяці.
Коричнювато-зеленуватого бризкуна важко побачити в тіні мангрових гілок. Проте сама рибка добре бачить і в воді, і за її межами. Наприклад, вона може побачити яскраву муху за півтора метра від себе. При цьому риба стає так, щоб муха була прямо перед нею і з силою випльовує тоненький струмійь води, який збиває муху. В бризкуна є вузький канал на піднебінні рота, по якому кінчик язика виштовхує воду крізь маленьку щілинку між губами. Цікаво, що бризкуни комах майже не їдять. Вони живляться переважно водяними безхребетними і мальками риб, м'ясом мертвих риб і молюсками й тільки іноді — комахами. В акваріумах спостерігали, як бризкуни тільки полювали за комахами, а живилися іншим кормом. Місцеві жителі використовують бризкунів як живу іграшку.
У наших акваріумах бризкуни зустрічаються дуже рідко. Ще кілька риб, крім бризкуна, вміють викидати воду фонтанчиком. Це ляліуси, медові гурамі, лябіози. Роблять вони це рідко, найчастіше під час спорудження й охорони гнізда. Струмінь води, викинутий ними, не перевищує 5 см.
Звичайними для всього тропічного узбережжя від Африки до Азії й Австралії є мулисті стрибуни. Належать вони до родини бичкових. Голова риби велика, рот широкий. Спинних плавців два, черевні містяться за головою й перетворилися на присоски. За допомогою присоска й схожих на лапи грудних плавців рибка виповзає на коріння мангрів, на оголене відливом узбережжя далеко від води й живиться там різними комахами і слимаками. Під час перебування на суші зяброві кришки мулистого стрибуна щільно закриті й зберігають вологу. Кисень надходить крізь усіяні кровоносними судинами стінки зябрової порожнини й частково крізь зволожену шкіру. Суха шкіра не дихає, тому риба намагається час від часу занурити у воду хоч би хвіст. Великі, мов у жаби, вирячені очі стирчать над головою і рухаються незалежно одне від одного, щоб вчасно помітити ворога. Ледь помітне шарудіння розганяє всю зграю у різні боки. При цьому риби роблять сильний поштовх хвостом і, розкидаючи бризки мулу, летять на півтора-два метри. Через якийсь час над водою знову з'являється кілька пар очей, які обережно озираються навкруги.
Під час розмноження самець мулистого стрибуна на березі поблизу води риє конічну ямку. Грунт він виносить у роті. У різних видів діаметр гнізда різний: від 7 до 100 см, глибина від 2—3 до 20 см. Ікру самка відкладає в калюжку брудної води, яка збирається на дні гнізда. Самець запліднює ікру і не залишає гнізда до появи малят.
Доглядають за своїм потомствсм .
Соми — риби виключно прісноводні. З ЗО родин, об'єднаних у ряд сомоподібних, лише в чотирьох родинах є кілька видів, що живуть у морі. Коралові соми плотосуси легко пристосовуються до прісної або морської води, якщо їх посадити туди мальками, тому іноді потрапляють до акваріумів із солонуватою водою. У природних водоймах мальки плавають такою щільною зграєю, що в ній не можна розрізнити окремих риб, а під час небезпеки збиваються у щільний клубок. Анальний, хвостовий і другий спинний плавці сполучені в єдиний плавець, який довгою стрічкою огортає вугреподібну задню частину тіла. Дві жовті смужки вздовж темного тіла попереджають про те, що біля основи перших колючок спинного та грудних плавців є отруйні залози. Від уколу гострим променем людина відчуває слабкість, головний біль, у неї підвищується температура й розладнується серцева діяльність. За кілька днів людина одужує.
І.І. Шереметьєв "Акваріумні риби"
