Людину здавна цікавив підводний світ, населений тваринами і рослинами, але недоступний для неї. Лише порівняно недавно з'явились акваланги й дослідницькі підводні човни, які дають змогу кілька годин спостерігати риб у їхньому природному оточенні, вивчати їхній спосіб життя. Проте вже дуже давно люди навчилися відтворювати частину підводного світу поруч із собою.
Єгиптяни ще за 5—6 тис. років до н. е. тримали в ставках багатьох нільських риб, переважно яскравих або незвичайних за формою та поведінкою. На малюнках стародавніх папірусів легко впізнати сомів, тиляпій, хромісів, риб-слонів.
Під час розкопок Помпеї знайдено басейни в кімнатах і фрески, які свідчать, що в басейнах були риби.
З розповідей іспанських завойовників, які в XVI ст. висадилися в Мексіці, відомо, що правитель ацтеків Монтезума мав зоопарк, де утримував спійманих у горах, пустинях і лісах звірів і птахів, а в басейнах з прісною і морською водою — яскравих рибок.Чаші-акваріуми стояли і в покоях Монтезуми.
Але найбільшого розвитку в стародавньому світі акваріумістика досягла в країнах Сходу — Китаї, Японії, Кореї, Сіамі (Таїланді). Звідси на весь світ розійшлася слава про золотих рибок.
Найдавніші відомості про золотих рибок з'явилися в Китаї у VI ст. до н. е. Саме в цей час їх почали утримувати як декоративних тварин. Зображення золотої рибки є в ранніх пам'ятках китайської писемності й на гербах знатних родин. Риб з червоним забарвленням вважали священними. Найбільшого розквіту робота з виведення нових порід золотої рибки досягла в період династії Мін (1368—1644 рр). Саме тоді з'явилися предки майже всіх сучасних порід. Центрами їх розведення стали Пекін, Шанхай, Кантон. І хоч як не берегли китайські імператори свої живі скарби, в 1500 р. золота рибка потрапила в Корею, а в 1502 р.— в Японію, потім в Індонезію. Японські любителі вивели чимало нових форм і кольорових варіантів золотої рибки.
Першим європейцем, який побачив і описав рибок незвичайної краси, був відомий італійський мандрівник Марко Поло (1254—1324). Про те, коли золоті рибки потрапили до Європи, точно ніхто не знає. Називають різні дати, більшість з них належить до XVII ст. Заморські дива, привезені на військових вітрильниках, оселилися в просторих басейнах при дворах королів під охороною караулу гвардійців, підносились як дари або як винагорода дворянам.
Золоті рибки виведені людиною від срібного карася. Довго й ретельно відбирали селекціонери з численного потомства найкращих і найяскравіших екземплярів. Так крок за кроком, працюючи над кожним поколінням, вони створили близько 130 порід.
Звичайні золоті рибки такої самої форми як і карасі. Лише яскраве золотисте забарвлення відрізняє їх. Є золоті рибки і з вогненно-червоним тілом.
Рибка з трохи стиснутим з боків тілом і довгим хвостом, що нагадує напівпрозорий шлейф, називається кометою. Вуалехвіст має яйцеподібне тіло й довгий роздвоєний хвостовий плавець. Чим довший хвіст, тим красивішою вважається рибка. Розповідають, що в одного з вуалехвостів японського імператора хвіст був у 5 разів довший, ніж тіло. Спинний плавець також повинен бути високим, триматися рівно, не звисати.
Риб з великими, до 5 см, очима називають телескопами. Якщо зіниці очей золотих рибок напрямлені вгору, то це зорегляд. Спинного плавця в зорегляда немає. Небесні очки (або водяні очки) мають великі шкіряні мішки під очима, що надає їхній голові досить кумедного вигляду. Є порода телескопів, очі яких світяться в темряві, як у кота. Численними наростами, ніби гривою, вкрита голова оранд і левоголовок.
Велике значення при визначенні породи й цінності рибки має її колір. Тіло може бути одноколірне або вкрите різноманітними плямами — білими, золотими,
полум'яно-червоними, чорними, рожевими, блакитними. Сріблясті риби з червоною плямою на голові називаються червоними шапочками, золотисто-червоних оранд з величезними наростами на голові називають гусячою головою. Часом зустрічаються дуже оригінальні варіанти забарвлення риб, наприклад, чорний телескоп з рубіновими очима або червона перлинка — рибка з великою опуклою лускою, на якій виблискують перламутрові цятки. Перлинки були виведені в Китаї у 1725 р. їх вважали національним багатством і дозволили вивезти за кордон тільки через два століття. Багато порід, виведених у Японії в XIX—XX ст., залишаються рідкісними через обмеження вивозу.
Набувши нової зовнішності, золоті рибки не втратили звичок карася. Вони риються в грунті, не відмовляються від будь-якої їжі, люблять просторі акваріуми і добре почувають себе у свіжій воді.
Китайські імператори утримували свої живі багатства в порцелянових вазах, прикрашених квітками лотоса. А китайські селяни для своїх улюбленців плели з рисової соломи кошики, такі щільні, що вода не виливалася. Звичайно, такі акваріуми були непрозорі, і за рибами .спостерігати можна було тільки зверху.
Європейські натуралісти, крім екзотичних золотих рибок, намагалися утримувати прісноводних і морських риб помірних широт. У середині XVII ст. тримали в'юна, щоб, спостерігаючи за його поведінкою, передбачати настання негоди.
Першою європейською книжкою з акваріумістики була видана в 1797 р. в Тюрінгії «Природнича історія свійських тварин» Й. М. Бехштейна, де описано умови утримання в неволі в'юна і золотої рибки.
Труднощі, з якими стикалися перші акваріумісти, було усунуто завдяки багатьом досягненням біології в XVIII—XIX ст.: відкриттю мікроорганізмів, дихання і фотосинтезу рослин, виникненню науки генетики тощо.
У кінці минулого століття акваріумістика набула значного поширення. Англійський учений-натураліст Ф. Г. Госсе, який запропонував слово «акваріум», у 1850 р. влаштував першу виставку морських акваріумів у Лондонському зоопарку. Через два роки ця виставка перетворилася на постійний Лондонський акваріум. Госсе вважав акваріум найкращим засобом поширення біологічних знань серед населення. Великий успіх мали акваріуми, встановлені на Всесвітній виставці в Парижі 1867 р. Французькі любителі набули достатнього досвіду для того, щоб у 1869 р. П'єр Карбоньє вперше зумів добитися нересту макроподів і виростити їх потомство в акваріумних умовах.
У Росію золотих рибок привіз із Франції князь Григорій Потьомкін. На розвиток акваріумістики вплинула діяльність Російського товариства акліматизації тварин і рослин, яке в 1863 р. в Москві влаштувало першу виставку акваріумів з вітчизняними прісноводними рибами. У 1870 р. в Санкт-Петербурзі було створено Товариство любителів акваріумів, яке очолив А. А. Набатов — автор книжок «Морський акваріум у кімнаті, його обладнання та догляд за ним» і «Кімнатний прісноводний акваріум».
У Москві Товариство любителів акваріумів і тераріумів заснував у 1899 р. М. Ф. Золотницький, який написав «Акваріум любителя» — першу в Росії книжку про акваріум.
На початку нашого століття в колекціях ентузіастів акваріумістики було близько 130 видів риб. У Петербурзі, Москві, Києві видавалися акваріумістичні журнали. В Києві Л. А. Шелюжко заснував першу в нашій країні і найбільшу на той час в Європі риборозводню. Ця риборозводня працює і в наші дні. Багато видів риб Л. А. Шелюжко зумів розмножити вперше. На визнання його заслуг один з видів африканських коропозубих риб названо епіплатис Шелюжка.
І все-таки в дореволюційній Росії акваріумістика була доступна лише окремим ентузіастам та багатіям. Після революції вона поширилася серед усіх верств населення. Значення акваріумістики для виховання чуйного ставлення до природи визнавали в Народному комісаріаті освіти, зокрема Н. К. Крупська. У багатьох містах країни з'явилися гуртки акваріумістів. Для забезпечення їх рибами при Московському зоопарку почала роботу риборозводня.
У роки Великої Вітчизняної війни (1941 р.) Московська риборозводня була зруйнована бомбою, але частково її відбудували вже наступного року. Риборозводня постачала рибок у школи та дитячі садки, давала потрібних медицині земноводних тварин аксолотлів.
У 1947 р. завершилася відбудова Московської риборозводні, а потім і Київської. В країні знову з'явилися товариства акваріумістів. Вийшли з друку книжки відомих акваріумістів Ф. М. Полканова, М. М. Ільїна, М. Д. Махліна, В. С. Жданова. З 1958 р. виходив всесоюзний журнал «Рыбоводство и рыболовство», потім «Рыбоводство», в якому був розділ «Акваріум». Тепер інформацію для акваріумістів подають журнали «Риболов» і «Природа и человек».
Великі колекції риб утримують зоопарки і природничі музеї. У багатьох містах працюють клуби акваріумістів, які проводять виставки та конкурси. Чимало гуртків акваріумістів створено при Палацах піонерів і юннатських біостанціях.
І.І. Шереметьев"Акваріумні риби".
